Блаженна Клелія Мерлоні: жінка прощення та милосердної любові

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Жінка, що мала особливо ніжний погляд для убогих і неписьменних жінок, усвідомлюючи, що вони були найуразливішими в суспільстві свого часу, а тому присвятила своє життя дбанням про сиріт і злиденних дівчат та про покинутих стареньких жінок. Такою була блаженна Клелія Мерлоні, яку в суботу, 3 листопада 2018 р., кардинал Джованні Беччіу, Префект Конгрегації в справах визнання святих, представляючи Папу Франциска, беатифікував в катедрі Римської дієцезії - папській базиліці святого Івана на Латерані.

Походження

Клелія Клеопатра Марія Мерлоні народилася в місті Форлі в центральній Італії 10 березня 1861 року та того ж дня була охрищена в місцевому катедральному соборі. Батько заробляв на утримання сім’ї, працюючи на будівництві залізниці. Коли дівчинка мала три роки, передчасно померла мама, а тому піклуватися про внучку випало бабусі по материнській лінії, яка дбала про передавання віри та любові до Бога.

Батько, в свою чергу, прагнув забезпечити доньці-одиначці хорошу освіту та інтелектуальне формування. Дівчинка вивчала англійську та французьку мови, брала приватні уроки гри на фортепіано та вишивання золотом. Бажаючи, аби донечка була принцесою, тато купував їй вишуканий одяг, дбав, щоб вона багато подорожувала…

Ніщо понад любов до Ісуса

З огляду на багаті дарування, не бракувало юнаків, які б хотіли з нею одружитися. Але перед обличчям Христової любові Клелія вважала все інше втратою, а тому зреклася всього, аби неподіленим серцем любити Ісуса. Не зважаючи на спротив батька та подолавши ряд труднощів, вона зуміла здійснити своє бажання.

Розраховуючи виключно на Боже провидіння, Клелія переїхала до Віареджіо, щоб заснувати інституцію, посвячену Найсвятішому Ісусовому Серцю. У храмі святого Франциска 30 травня 1894 року місцеві францискані представили її та двох сподвижниць як Апостостолок Найсвятішого Ісусового Серця.

Так постав новий інститут богопосвяченого життя. Незадовго були відкриті школа, садочок, сиротинець і притулок для похилих віком жінок. Все це – завдяки щедрій фінансовій підтримці з боку батька. Разом зі зростанням кількості черниць помножувалися заклади, які вони провадили також і поза Віареджіо.

Спадок і криза

Після смерті батька, що настала 27 червня 1895 року, Клелія виявилася єдиною спадкоємицею великого майна. Але найбільшим її здобутком було навернення на смертному одрі батька, що за життя був атеїстом і масоном.

Управління майном було доручене одному священикові, який, однак, виявився невдалим адміністратором, втративши все через ризиковані фінансові операції, після чого втік закордон. Це спричинилося до банкрутства численних закладів, відкритих згромадженням у Віареджіо.

Співпраця зі скалабрініянами

Частково вирішити критичну ситуацію допомогла зустріч з блаженним Джованні Баттістою Скалабріні, єпископом П’яченци та засновником місіонерського згромадження, який прийняв черниць до своєї дієцезії та допоміг подолати фінансові негаразди. Ієрарх скерував апостолок на місії серед італійських іммігрантів у Бразилії та США.

У червні 1900 року мати Клелія разом з 18-ма сестрами склали в катедральному соборі П’яченци довічні чернечі обіти. Співпраця з єпископом Скалабріні, однак, породила внутрішні поділи в згромадженні, в якому з’явилися дві групи, одна з яких прагнула залишатися вірною початковій харизмі, а інша була прихильнішою до скалабрініянської.

Період випробувань

До вищезгаданого додалося й те, що мати Клелія стала жертвою наклепів, спричинених банкрутством та подальшими судовими процесами. Не бажаючи прилюдно знеславити священика, вона взяла всю провину на себе. В результаті цього вона була усунута від управління згромадженням, а також протягом тривалого періоду проживати поза ним. Лише наприкінці життя вона отримала дозвіл повернутися до головного дому заснованого нею чернечого інституту в Римі. По вічну нагороду відійшла 21 листопада 1930 року.

Вірність до кінця життя

Не зважаючи на примусове віддалення, блаженна Клелія до кінця свого життя любила своє згромадження, що стало відображенням її любові до Ісусового серця. Своїми починаннями вона намагалася причинитися до зрозуміння та шанування гідності жінки. Виховання вважала ділом милосердя, а тому від своїх послідовниць вимагала доброго формування, аби пізніше могти формувати своїх підопічних як вільних і автономних жінок, спроможних творити добрі сім’ї та знаходити працю та місце в суспільстві.