Папа проголосив блаженними румунських греко-католицьких єпископів
Світлана Духович – Ватикан
Переслідування греко-католиків у Румунії з боку комуністичного режиму в 1948 році було одним із найжорстокіших в історії ХХ сторіччя. Перед репресіями в країні налічувалося понад півтора мільйона вірних, а після п’ятдесяти років переслідувань їх стало вдвоє менше. Жертвами цих репресій стали єпископи Валеріу Траян Френціу, Васіле Афтеніє, Іоан Сучіу, Тіт Лівіу Кінезу, Іоан Балан, Александру Русу та кардинал Юліу Хоссу, яких Папа Франциск в останній день Апостольського візиту до Румунії, неділю 2 червня 2019 р., проголосив блаженними під час Святої Літургії в місті Блаж.
Владики Френціу, Афтеніє, Сучіу, Кінезу загинули мученицькою смертю у в’язниці, іншим трьом вдалося вижити в тюрмах, але вони померли під час примусових робіт на засланні.
Сумна передісторія
Аби зрозуміти мучеництво цих ієрархів, варто коротко пригадати історію Румунської Греко-Католицької Церкви. Кілька століть тому частина ієрархів Православної Церкви Румунії увійшла в повне сопричастя з Католицькою Церквою. Формально унія була довершена в XVIII сторіччі, коли регіон Трансільванії, звільнений від панування Османської імперії, опинився під владою династії Габсбурґів. Коли в 1945 році комуністи захопили владу в Румунії, тодішній прем’єр-міністр Петру Ґроза намагався обмежити вплив Церкви на суспільство. В його немилість потрапила, насамперед, Католицька Церква, з якою він чинив те саме, що й Сталін з греко-католиками в Україні: розгорнув кампанію дискредитації проти Ватикану й католиків, представляючи їх як прихильників іноземної та імперіалістичної влади, метою якої, нібито, було вплинути на політичну й соціальну ситуацію в Румунії.
Відповідь на репресії
Молитва, єдність та вірність Папі без жодних вагань – такою була відповідь греко-католицьких єпископів Румунії, що привело багатьох з них на шлях мученицької смерті – наслідок продуманої та систематичної стратегії знищення. Комуністична влада почала закривати школи й монастирі, конфіскуючи всю власність Церкви, а в жовтні 1948 року скликано так званий «синод» духовенства, який, під приводом перегляду стосунків з Римом, насправді, мав на меті приєднати греко-католицьку Церкву до православної. Це зібрання не мало ніякої канонічної ваги, бо не було запрошено нікого з єпископів, а деякі священики, що брали в ньому участь, залишили так званий «синод» відразу після того, як дізналися про його справжню мету.
З того часу влада наказала арештувати єпископів, закрити монастирі та відати їх під контроль Православної Церкви, церковну власність віддати державі, а Секурітате – тодішня таємна поліція – ретельно намагалася зробити все для того, аби не залишилося й сліду від греко-католиків, а тим більше, від їхніх єпископів. Серед тих хто, мученицькою кров’ю засвідчили свою віру, були власне сім єпископів. Слід згадати, що з дня арешту єпископів до 25 грудня 1989 року єдиною прилюдною Божественною Літургією, яку могли вислухати вірні, була та, що транслювалася на хвилях Радіо Ватикану.
Священомученик Валеріу Траян Френціу
Валеріу Траян Френціу народився 25 квітня 1875 року в сім’ї греко-католицького священика. Після закінчення семінарії в Бухаресті, 1898 року отримав ієрейські свячення в місті Лугож. Далі навчався у Відні, де отримав ступінь доктора. В 1912 році був висвячений на Єпарха Лугожа, а 1922 року очолив єпархію Ораді, де відзначився апостольською ревністю у будівництві храмів, семінарії та шкіл. У 1948 Папа Пій XII надав йому архиєпископську гідність. Архиєпископ Френціу захищав Католицьку Церкву від нападів комуністичного режиму, зберігаючи вірність Апостольському Престолові. В жовтні 1948 року його було заарештовано разом з іншими єпископами. Він помер 11 липня 1952 року у в’язниці міста Сигіт-Мармароський внаслідок важкої хвороби, отриманої в нелюдських тюремних умовах.
Священомученик Васіле Афтеніє
Васіле Афтеніє народився 14 липня 1899 року в місті Лодроман. Під час Першої світової війни був на фронті в Галичині, а по її завершенні 1919 року вступив до семінарії. Навчався також у Римі, де здобув ступінь доктора богослов’я. 1926 року Васіле отримав ієрейські свячення і, повернувшись на батьківщину, викладав у Богословській академії міста Блаж. 1940 року його призначено єпископом-помічником архиєпархії Фаґараша і Альба-Юлії. Вночі з 28 на 29 жовтня 1948 року владику Афтеніє заарештували й тримали в ув’язненні в підвалах Міністерства внутрішніх справ у Бухаресті. У березні 1950 року під час жорстоких допитів він отримав інсульт, внаслідок якого помер 10 березня.
Священомученик Іоан Сучіу
Іоан Сучіу народився в місті Блаж у сім’ї греко-католицького священика. Після закінчення семінарії, навчався в Римі, де захистив докторську дисертацію і 1931 року став священиком. Повернувшись до Румунії, відзначився як успішний викладач у старших класах шкіл та Богословській академії. 1940 року отримав єпископські свячення і став єпископом-помічником єпархії Ораді, де служив шість років. У 1947 році його призначено Апостольським адміністратором Фаґараша і Альба-Юлії. 1948 року владику Іона Сучіу тричі арештовували, останній арешт відбувся в жовтні того року. Він помер з голоду в тюрмі міста Сигіт-Мармароський 27 червня 1953 року.
Священомученик Тіт Лівіу Кінезу
Тіт Лівіу Кінезу народився 22 грудня 1904 року також у сім’ї греко-католицького священика. Після навчання у семінарії, завершив студії в Римі, де захистив докторську дисертацію з філософії та отримав ступінь магістра богослов’я, після чого був висвячений на священика в 1931 році. Після повернення до Румунії, спочатку займався викладацькою діяльністю, потім був призначений протопресвітером у Бухаресті, а згодом – каноніком у Блажі. Отця Тіта арештували у жовтні 1948 року та відправили до в’язниці у Келдерушані, де його підпільно висвятили на єпископа у 1949 році. Він загинув внаслідок жахливих умов у тюрмі в Сигіт-Мармароському 15 січня 1955 року.
Священомученик Іоан Балан
Іоан Балан народився в місті Теюш 12 лютого 1880 року. Навчався в семінаріях Альба-Юлії та Бухареста. В 1903 році отримав ієрейські свячення в Блажі, а 1906 року захистив докторську дисертацію з богослов’я у Відні. Він був ректором Богословської академії та каноніком в Блажі, де займався також редагуванням Східного Канонічного Права. У 1936 році його призначили єпархом Лугожа. Був зарештуваний 29 жовтня 1948 року та ув’язнений в Сіґеті. В 1955 році його звільнили з тюрми, але відправили на заслання, під час якого він підтримував вірних греко-католиків у збереженні вірності своїй Церкві та дбав про утримання церковної структури в підпіллі. В 1956 році його знову взяли під арешт і відправили до православного монастиря в Чіороґерла, де він провів три останніх роки свого життя. Аж до самої смерті владика Іоан Балан зазнавав безперервного тиску з боку тих, які змушували його перейти до православ’я. Це прискорило його смерть, що настала 4 серпня 1959 року.
Священомученик Александру Русу
Александру Русу також був сином греко-католицького священика. Він народився в Шауліа-де-Кимпіє 22 листопада 1884 року. Після навчання в семінарії, здобув докторський ступінь з богослов’я, а 1910 року отримав ієрейські свячення в місті Блаж. Займався викладацькою діяльністю та писав статті для християнської газети. Папа Пій ХІ 1930 року призначив його першим єпархом новоствореної Марамурешської єпархії. В 1946 році Синод обрав його кандидатом на митрополита, але цьому завадив комуністичний режим. Його також заарештували в жовтні 1948 року разом з іншими ієрархами, звільнено 1955 року й знову заарештовано наступного року. Владика Александру Русу загинув у тюрмі міста Ґерла 9 травня 1963 року.
Священомученик Юліу Хоссу
Юліу Хоссу, син греко-католицького священика, народився 31 січня 1885 року. Після закінчення школи отримав запрошення на богословські студії до Риму, де здобув ступінь доктора з філософії та богослов’я, а в 1910-му отримав ієрейські свячення. Папа Венедикт XV 1917 року призначив його єпархом Ґерли. Владика Хоссу відіграв важливу роль у подіях приєднання Трансільванії до Королівства Румунії, був сенатором, дбав про утвердження єдності країни. Після перенесення єпископського осідку в 1930 році, став єпархом Клужа-Ґерли. Разом з іншими єпископами заарештований у жовтні 1948 року. Від 1950 до 1955 року владика Хоссу перебував в ув’язнені в Сігеті, а опісля його відправила на заслання, де він помер 28 травня 1970 року внаслідок важких умов утримання.
22 лютого 1969 року Папа Павло VI хотів надати кардинальську гідність єпископам Хоссу та Мартону, але румунський уряд погодився тільки з кардинальським призначенням для Мартона. Незважаючи на це, Павло VI призначив владику Юліу Хоссу кардиналом in pectore, оголосивши про це призначення в 1973 році, вже після його смерті.
