ЦЕРКВА

Душпастирі коментують Лист Папи до священиків

П’ять душнастирів з різних країн діляться своїми роздумами, на які їх надихнув Лист Святішого Отця до священиків.

Світлана Духович – Ватикан

Ватиканська газета «L’Osservatore Romano» опублікувала коментарі п’ятьох священиків з різник куточків світу, в яких вони діляться своїми роздумами про Лист Папи Франциска до священиків, приурочений 160-й річниці відходу до вічності святого Жана-Марі Віяннея, Небесного покровителя парохів, що був оприлюднений 4 серпня 2019 року.

Молитися один за одного

«В мене таке враження, що Лист спрямований до мене, – пише в’єтнамський священик Домінік Нґо Куанґ Туйен, намагяючись уявити, що б він відповів Папі:

“Прошу Папу молитися за мене, – пише він. – Я – 71-річний священик, який, серед багатьох випробувань, провів тринадцять років у в’язниці, пережив сім операцій на серце, а тепер я здійснюю свою місію євангелізації як парох та очолюю деякі місійні осередки.”

Отець Домінік додав, що він завжди слідкує за апостольськими подорожами Папи, читає його документи та переклав багато з них на в’єтнамську мову. «Молімося один за одного!», – написав він на завершення, звертаючись до Святішого Отця.

Переображені Господом в стражданні

Отець Тіціяно Кантізані, 35-річний парох південно-італійського мальовничого селища Маратеа, підкреслив батьківську турботу, яку Святіший Отець виразив у своєму Листі. Молодого священика найбільше вразили слова Папи про біль, що був однією з чотирьох ключових тем Листа до священиків: біль не повинен закриватися у відчаю, а відкриватись на Святого Духа. Погоджуючись зі словами Папи, отець Тіціяно наголошує, що ми не звикли пов’язувати біль з власними слабкостями, і коли приходять труднощі, почуваємося непокірливими й виснаженими. Натомість, варто сприймати такі моменти, як нагоду для Божої благодаті. Його вразив також уривок Листа, в якому Наступник святого Петра закликає священників здійснювати своє служіння, передаючи людові радість, але «не як теорію, або інтелектуальне, чи моральне знання, про те, як має бути, але як особи, що переживши біль, були перетворені й переображені Господом, і, подібно до Йова, готові промовляти: “Я чув лише те, що говориться про тебе, але тепер на власні очі Тебе бачу” (Йов 42, 5)».

Час очищення

«Слова Папи – це подув свіжого повітря, що підбадьорює наше серце душпастиря», – це слова отця Хуана Мардокео Ай-Луїса, священика з Гватемали. Він порівнює священиків до глиняних посудин, якими користується Бог, аби вчиняти великі діла:

“Навіть якщо існують гріхи, які завдали Церкві великого болю через сексуальні зловживання з боку деяких священиків, ця криза, – підкреслює він, цитуючи лист Папи, – це час очищення для Нареченої Христа, оскільки Він хоче, щоб вона була святою і Непорочною.”

Отець Хуан нагадує, що багато людей у Латинській Америці «переживають хрест та біль убогості, дискримінації, виключення на фізичних та екзистенційних периферіях життя». В цьому контексті, за його словами, є дуже важливою близькість єпископа, священиче братерство, спільність у витривалій молитві та уповання на Пречисту Діву Марію.

Рибалка, як і всі душпастрирі

«Суспільство вважає, що священство – це робота, бо ми отримуємо оплату, – пише італійський священик Андреа Сімоне, – але суспільство не знає, що, якби це не було покликанням, тобто прагненням до Вищого й служінням іншому, то ніякий священик не витримав би свого служіння». Тому, на його думку, так важливо знати, що Наступник святого Петра – є «рибалкою», таким я і всі душпастирі, і добре знає всі «страждання і розчарування риболовлі» та додає надії й натхнення.

З вдячністю пам’ятати про момент покликання

Одна з тем Листа Папи Франциска до священиків – це вдячність. Він закликає душпастирів в періоди труднощів і слабкості, з вдячністю пам’ятати про все, що Господь вчинив у нашому житті і Який «запросив нас посвятитися Йому та Його людові». Ці слова знайшли відлуння в серці отця Сантоша Кумара Діґала з Індії:

“Я особисто усвідомив, – зазначає він, – що в часи страждання і труднощів в особистому житті, чи душпастирській праці я часто згадував перші моменти мого покликання до священства, які надихнули мене наслідувати Христа, незважаючи на мої обмеження; і я з приємністю пригадую людей, які вплинули на мене і супроводжували мене в семінарії та в душпастирських обов'язках, особливо моїх батьків та рідних, викладачів семінарії, єпископів, друзів священиків, мирян різного соціального походження. Їхня любов і прихильність збагатили моє життя і мою священичу наснагу посвятитися Христові та його місії.”