Душпастирська діяльність як розвиток особистих і спільнотних дарів

Світлана Духович - Ватикан

Ставити в центр душпастирської діяльності не виконання певних обов’язків, застосування заздалегідь сформованих моделей, чи розробку проектів, а дари й таланти, якими наділені всі, хто залучений до євангелізації. Про це йшла мова в другій частині інтерв’ю з владикою Кеном Новаківським, єпархом Нью-Вестмінстерським (Канада) та отцем Володимиром Містерманом, які розповіли про нещодавно створену Душпастирську раду Патріаршої курії УГКЦ.

Роздумуючи про діяльність будь-якої інституції, включно церковної, ми, зазвичай, думаємо про проблеми, які ця інституція вирішуватиме. Відповідаючи на запитання про виклики, що стоять перед Душпастирською радою, її Голова владика Кен пропонує зовсім інший підхід до церковної діяльності.

Доповнюючи роздуми владики Кена, секретар Душпастирської ради отець Володимир Містерман звертає увагу на важливий аспект – дбання про розвиток духовних дарів, якими наділені люди, що працюють в церковних установах.

В наш час, коли ми звикли заздалегідь планувати свою діяльність, нелегко утримати рівновагу між духовним виміром й адміністративними обов’язками, що часто вимагають багато часу й зусиль. Єпарх Нью-Вестмінстерський розповідає про цю рівновагу, ділячись своїм власним досвідом.

За словами наших співрозмовників, джерелом євангелізації повинне бути особисте єднання з Богом. Але чи існує якась модель у Церкві, на яку новостворена Душпастирська рада буде орієнтуватися? На це запитання відповідає Владика Кен.

Отець Володимир розповідає про критерій, який на його думку, допоможе оцінити ефективність душпастирської праці Церкви.