«Великі мрії» Папи Франциска щодо Амазонії
Andrea Tornielli - Ватикан
«Мрія – це одне з привілейованих місць шукання істини. Також Бог багато разів вирішував промовляти у сновидіннях». Ці слова Папи Франциска, сказані в грудні 2018 року під час проповіді на Святій Месі в «Домі святої Марти» з посиланням на святого Йосифа, мовчазного й конкретного мужа, допомагають нам зрозуміти погляд Папи на Амазонію, висловлений через післясинодальне напоумлення. Це текст, написаний немов любовний лист, в якому не бракує цитувань поетів, що допомагають читачеві ввійти в контакт із чарівною красою цього регіону, як також із його щоденними драмами. Чому Єпископ Риму забажав дати Синодові, вписаному в окреслений регіон, вселенську цінність? Чому Амазонія та її доля стосується також і нас?
Перегортаючи сторінки напоумлення, можемо побачити відповідь. По-перше, тому що все є взаємопов’язаним: рівновага нашої планети залежить, у дійсності, також і від стану Амазонії. А оскільки турботу про людей та про екосистеми не можна розділяти, то нас не повинні залишати байдужими ні знищення загальнолюдського й культурного багатства автохтонного населення, ні спустошення та видобувна політика, що нищать ліси. Існує ще один елемент, який вчиняє Амазонію загальною. Динаміки, що там проявляються, деякою мірою випереджують виклики, які вже є близькими для нас: наслідки глобалізованої економіки та фінансової системи, що стають дедалі непосильнішими для людей та довкілля, співжиття між глибоко відмінними народами й культурами, міграційні потоки, необхідність захищати створений світ, якому загрожує отримання невиліковних ран.
“Querida Amazonia”, «дорога Амазонія», що є головною дійовою особою цього листа любові Папи Франциска, представляє, насамперед, виклик для Церкви, покликаної шукати нові шляхи для євангелізації, звіщаючи суть християнської благовісті, оту кериґму, що уприсутнює Бога милосердя, Який настільки полюбив світ, що приніс Свого Сина в жертву на хресті. Людина не є в Амазонії недугою, яку слід здолати для того, щоб вилікувати довкілля. Тубільні народи Амазонії повинні бути збережені разом з їхніми культурами та традиціями. Вони, однак, мають також право на євангельське свідчення. Їх не слід виключати з місії, з душпастирської турботи Церкви, добре представленої обпаленими сонцем обличчями багатьох старих місіонерів, спроможних проводити дні за днями в каное, аби лише зустрітися з розсіяними спільнотами та принести їм Божу ласкавість разом із життєдайним підбадьоренням Його Таїнств.
Цим своїм напоумленням Папи Франциск дає свідчення поглядові, що перевищує діалектичні звинувачення, що представили Синод мало що не референдумом щодо можливості висвячувати одружених чоловіків. Питання, яке обговорюється віддавна й може бути таким і в майбутньому, оскільки «досконала та довічна стриманість» не «вимагається самою ж природою священства», як ствердив Вселенський Другий Ватиканський Собор. Питання, на яке Наступник святого Петра, після молитви й роздумів, вирішив відповісти не передбаченням змін чи додаткових можливостей для послаблень, які вже передбачені діючим церковним правопорядком, але закликаючи розпочати від суттєвого. Від віри прожитої та втіленої, від оновленого місіонерського пориву, що є плодом благодаті, тобто, залишити простір для Божої дії, а не від маркетингових стратегій чи комунікаційних технологій релігійних впливовців.
«Дорога Амазонія» запрошує дати «особливу та сміливу» відповідь, переосмислюючи церковну організацію й церковні служіння. Вона закликає всю Католицьку Церкву до відповідальності, аби вона відчула рани цих народів і труднощі цих громад, позбавлених можливості служити недільну Євхаристію, та великодушно відповіла на це, посилаючи нових місіонерів, цінуючи всі харизми та ще більше наголошуючи на нових служіннях, що не вимагають рукоположення, які можна у стабільний і визнаний спосіб ввіряти мирянам, зокрема, жінкам. Саме посилаючись на їхній незамінний внесок, Папа нагадує, що в Амазонії віра була передана і збережена живою завдяки «сильним і великодушним» жінкам, навіть якщо «жоден священик там не проходив».
