Митрополит Мечислав Мокшицький про 100-ліття святого Івана Павла ІІ

Костянтин Чавага / о. Олександр Кусий - Львів

Вже через кілька днів, а саме 18 травня, спогадуватимемо сторіччя від дня народження святого Папи Івана Павла ІІ, тривалий понтифікат якого залишив важливий слід не лише в історії Церкви, але й усього людства. Архиєпископ-Митрополит Львівський латинського обряду Мечислав Мокшицький свого часу був Другим Особистим Секретарем Папи Івана Павла ІІ, а в червні 2001 року супроводжував його під час візиту до України.

В інтерв’ю для нашої редакції Його Ексцеленція поділився думками про слід, який цей Наступник святого Петра наших днів залишив в житті українських католиків. Насаперед, він розповів про те, як римо-католики України готуються до відзначення 100-ліття святого Івана Павла ІІ:

«Святий Іван Павло ІІ є дуже близьким українському народу, особливо вірним Католицької Церкви: і римо-католикам і греко-католикам. У століття його народження ми оголосили його покровителем молитов про добрі покликання до священства і богопосвяченого життя. Він багато звертався до духовенства у своїх проповідях. Кожного року у Великий Четвер писав Лист. Він багато молився про покликання. Знав, що від того, якими будуть священики, залежить, яким буде майбутнє Церкви. Під час наших деканальних зустрічей, які відбувають щомісяця, на конференціях і в своїх щоденних молитвах наші священники і монахи приближують святість Івана Павла ІІ. Його особа близька в наших проповідях, медитаціях, розважаннях, зокрема під час Хресних Доріг, паломництв, зустрічей з молоддю, міністрантами.

У Львові в Митрополичій Курії та в Музеї історії релігії будуть відкриті окремі експозиції про святого Івана Павла ІІ. Ми також запросили хор і камерний оркестр з Польщі, які підготували концерт, де через спів і музику наближено особу і вчення святого Івана Павла ІІ. Наші семінаристи мали намір здійснити паломництво до Вадовіц і Кракова. Також були заплановані екскурсії для наших вірних. Але, на жаль, через цю епідемію зараз не можемо всього зреалізувати. Сподіваємося, що така можливість буде в наступні місяці.

А 9 травня у передмісті Львова ми планували відкриття і посвячення костелу під покровительством святого Івана Павла. Мав приїхати кардинал Конрад Краєвський. Перенесли цю подію на пізніший час. Цей храм є нашим знаком вдячності за його Понтифікат, за його приїзд в Україну і до Львова у 2001 році».

У контексті того, що задля обмежень на зібрання людей, Церква тепер багато спілкується з вірними через радіо, телебачення та інтернет, наступне запитання стосувалося того, на чому варто найбільше наголосити, приближуючи вірним постать святого Івана Павла ІІ.

«Довгий понтифікат Івана Павла ІІ дозволяє нам багато скористатися з його навчання, з його проповідей, з його паломництв, з Його енциклік. Під час свого служіння він звертався до людей різного віку, від дітей і молоді до найстарших, до хворих, до світу культури, науки, до світу спорту. Це велике духовне багатство, яке ми покликані доносити до наших вірних через конференції,  ерез спів, бо кожен з нас може щось там для себе знайти. Будемо показувати фільми з участю святого Івана Павла ІІ, популяризувати його книги і книги про нього. Дуже важливо приближувати нашим вірним його особу, бо він допомагає відкрити Бога в своєму серці і зростати у святості.

Століття від дня народження св. Івана Павла ІІ це гарна нагода приблизити собі цю постать, цю особу, бо він може нам допомогти переживати наше життя, поглиблювати нашу віру, передусім бути людиною. Бо він своїм життям показав нам, як варто бути людиною віри, як варто бути близько Христа і як з Христом ми можемо багато доброго зробити своєму житті і в суспільстві. У цьому нам може допомогти навчання святого Івана Павла ІІ, фільми з його участю, слухання записів його конференцій, а також альбоми, світлини. І треба молитися через його заступництво, бо ще за життя він мав велику силу. Думаю, що тепер також з неба може нам допомагати випрошувати потрібні ласки, по які ми звертаємось до Господа».

Далі Львівський римо-католицький митрополит поділився думками про слід, який святий Іван Павло ІІ залишив у житті українського народу.

«Ми дуже вдячні святому Івану Павлові ІІ за те, що він відновив, зокрема, структури Римо-Католицької Церкви в Україні, призначив сюди єпископів, а в 2001 році відвідав Україну. Це було дуже важливо для України, бо це молода держава: його присутність підкреслювала її незалежність, самостійність України. Це був великий і гарний жест. Він приїхав, щоби також подякувати всім вірним України за їхнє терпіння, за те, що підтримували віру під час важких часів комунізму. Під час його паломництва тут у Львові він сказав дуже гарні слова про примирення між двома народами, польським і українським. Закликав, щоби ми стали в правді, один одному пробачили і стали близькими братами. Святий Іван Павло ІІ залишив у Львові гарний спомин. Про нього пам’ятають всі: діти, молодь і старші. Це дуже важливо, і тепер він є нашим покровителем».

У контексті того, що Папі Івану Павлові ІІ не бракувало страждань, починаючи від жахливого замаху на нього в 1981 році, заключне запитання, скероване до особистого свідка його важких випробувань недугою, стосувалося того, чого цей святий Папа може навчити людство, всіх нас, сьогодні, в час пандемії коронавірусу, на що митрополит Мокшицький відповів:

«Коли його обрали на Петра наших часів, Папа Іван Павло ІІ мав 58 років. Був ще порівняно молодим чоловіком, але його життя не було легким. Через три роки, 13 травня 1981 року, Алі Агджа вчинив замах на його життя. Іван Павло ІІ часто говорив, що наступні роки Понтифікату були йому даровані. Але цей замах мав свої наслідки, здоров’я Папи було підірване. Він відчував свою недугу, як слабшає, але своїм життям показав, що ніколи тим не переймався, завжди хотів якнайбільше зробити. У всьому довірявся Богові. Пам’ятаємо, що коли вже не міг ходити і користувався інвалідським візком. Завжди був чинним, продовжував своє служіння, чим здобував ще більшу прихильність до себе. Він навчав нас довірятися Богові, довірятися Матері Божій, що коли ми разом з Богом, то нема жодних труднощів. Що на кожному етапі нашого життя ми маємо свою вартість, маємо свою гідність. Навіть коли ми є хворі, навіть коли ми не маємо гарного голосу, коли самостійно не можемо переміщатися з одного місця на друге, ми не можемо відвертатися, втрачати надію чи радість до життя. У кожній ситуації, чи ми є здорові, чи старші чи молоді, ми можемо нормально працювати і реалізувати своє покликання, своє життя, присвятити себе іншим.

Іван Павло ІІ в трудних ситуаціях завжди вчив нас молитви, довірення Богові, заохочував до молитов за мир, щоби ми молилися за хворих, під час якихсь катаклізмів. Також сьогоднішня ситуація пандемії в світі, також і в Україні, повинна заохочувати нас до молитви, до великої віри в силу Бога, Який може приборкати і бурю на морі. Якщо будемо вірити, якщо будемо просити, то можемо все завжди перемогти і осягнути спокій, радість у серці».