25-річчя “Orientale lumen”: єдність вимагає зустрічі та взаємного пізнання

о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ – Ватикан

Місяць травень був нагодою відзначити не лише 100-річчя від народження святого Івана Павла ІІ, але й 25-ту річницю опублікування двох важливих документів його понтифікату. Мова йде про Апостольський лист “Orientale lumen”, надісланий святим Папою духовенству та мирянам з нагоди 100-річчя “Orientalium dignitas” Папи Лева ХІІІ, та енцикліку “Ut unum sint” про екуменічне заанґажування Католицької Церкви. Про це читаємо у статті Альдіно Каззаґо, опублікованій у щоденній ватиканській газеті “L’Osservatore Romano”.

Як зазначає Папа Франциск у листі, надісланому кардиналові Куртові Кохові, Президентові Папської Ради сприяння єдності християн, з нагоди 25-річчя енцикліки “Ut unum sint”, Іван Павло ІІ підписав її у четвер, 2 травня 1995 р., в урочистість Вознесіння, «із поглядом, зверненим у горизонт Ювілею Двохтисячоліття» , а сьогодні він вважає необхідним наново запропонувати її всьому Божому народові.

Також й Апостольський лист “Orientale lumen”, як про це писав тодішній кардинал Йозеф Ратцінґер, є ще одним важливим папським документом, що засвідчує любов Вселенського Архієрея, що був вихідцем із слов’янського народу, до християнського Сходу, до Східних Церков. Цей лист є немов би маленькою, але дуже важливою збіркою східної духовності, що може допомогти західній духовності, яка схильна до раціоналізму. Цей лист спрямований на те, аби відновити багатство Сходу та наблизити оді до одних. На жаль, цей папський документ впродовж довгого часу залишався у тіні.

Мотиви “Orientale lumen”

Як зазначає автор статті, Іван Павло ІІ написав “Orientale lumen” з двох важливих причин: одна дивилась на минуле, а інша вдивлялась у майбутнє. По-перше святий Папа бажав пригадати 100-літній ювілей Апостольського листа свого попередника Папи Лева ХІІІ, опублікованого 30 листопада 1894 року, яким тодішній Римський Архієрей зробив певні практичні та канонічні рішення задля збереження та розвитку Східних Католицьких Церков. Історик Вінценцо Поджі назвав цей текст “найважливішим документом”, виданим Папою Левом ХІІІ на тему східних християн.

Другий мотив написання Апостольського листа “Orientale lumen”, як вже було зазначено, стосується майбутнього: у ньому Папа запрошує католиків латинського обряду пізнавати “давню традицію Східних Церков”, адже вона не є другорядною щодо латинської, але – “інтегральною частиною багатства Христової Церкви” (OL 1). На переконання Івана Павла ІІ, вірні Римо-Католицької Церкви також повинні знати повноту цього багатства та відчувати разом із Папою бажання повного виявлення католицькості Церкви, що не виражається лише однією церковною традицією, ні тим більше – протистоянням церковних громад.

В заключній частині свого Апостольського листа Іван Павло ІІ ще раз вказує на необхідність прийняття східної традиції Католицькою Церквою латинської традиції. А також скеровує заклик до Східних Церков, які ще не перебувають у повній єдності із Католицькою Церквою, щоб разом шукати відповіді на нагальні питання, які в наш час постають перед людиною в різних куточках світу, зокрема, на запитання про сенс людського життя.

На переконання Альдіно Каззаґо, автора статті, можна зауважити, що ввесь Апостольський лист є немовби глибоким поглядом на багату духовну традицію Церков Сходу та поглядом надії на єдність усіх Церков. Іван Павло ІІ пише: «Бажання відтворити історію Церков стає в мені дедалі сильнішим, аби врешті написати історію нашої єдності» (OL 18).

Зміст апостольського листа “Orientale lumen”

Після короткого вступу, Апостольський лист поділяється на дві більші частини. Перша із них називається “Пізнання християнського сходу є досвідом віри”, у якій автор старається спершу прислухатись до Церков Сходу, аби потім розповісти всім про богословські основи, участь у житті Пресвятої Тройці, Слово Боже, літургію як “небо на землі”, сопричастя та служіння, духовних отців, досвід тиші, обожествлення людини, святість, досвід віри, монаше життя та інше. Зокрема, Папа зазначає, що східний християнин посідає свій власний спосіб відчувати та сприймати, а отже, оригінальний спосіб переживати свої стосунки із Спасителем.

Друга частина називається “Від пізнання до зустрічі” і у ній Іван Павло ІІ порушує деякі еклезіологічні та екуменічні питання. Пригадавши про єдність Церкви першого тисячоліття, що тривала, незважаючи на різні, існуючі у той час, церковні непорозуміння та напруження, Святіший Отець вказав на великий гріх поділу між Римом та Константинополем і висловив сподівання розвитку екуменічного діалогу, до якого так палко закликає ІІ Ватиканський Собор.

Спроби об’єднання церковного тіла мали у минулому багато обмежень, пов’язаних із ментальністю часу та самого усвідомлення істин про Церкву. Сьогодні бачимо, що справжня єдність є можливою лише у повному пошануванні гідності одні одних, без доктринального вивищення одні над другими та із набуттям усіма християнами свідомості єдності. Тому в документі Папа закликає “зустрічатися, пізнавати одні одних і спільно працювати”, наголошуючи, що серед різних “скарбів віри інших”, які слід було б пізнавати і ними обмінюватися, безумовно, є святість, що в недавньому минулому багатьох Східних Церков прийняла форму мучеництва.

Заключна частина Апостольського листа

У заключній частині Апостольського листа Папа повертається пам’яттю до минулого і пише про «святу ностальгію прожитих у повній єдності віри та любові століть», яка, однак, через наші гріхи, наші взаємні непорозуміння була розірвана. Він закінчує документ своєрідною молитвою за єдність, за те, аби християни збагнули, що незважаючи на століття поділу, вони залишаються близькими, адже прямують до того самого Господа, а отже, назустріч одні одним.