Блаженний Олінто Марелла – пастир, згідно з Христовим серцем
c. Лідія Короткова, СНДМ, – Ватикан
«Пастирем, згідно з Христовим серцем, батьком убогих і захисником слабких… прикладом для багатьох священиків» назвав блаженного Олінто Мареллу Папа Франциск, промовляючи після молитви «Ангел Господній» у неділю 4 жовтня 2020 року. Попереднього дня, 3 жовтня, в місті Болоньї відбулась його беатифікація, яку провів місцевий архиєпископ кардинал Маттео Марія Дзуппі.
Від відсторонення від священства, заборони виконувати духовне служіння до проголошення блаженним – такий унікальний шлях цього душпастиря.
Олінто Джузеппе Марелла народився 4 червня 1882 року на острові Пеллестріна у Венеціанській затоці в побожній родині відомого лікаря. Його дядьком був архиєпископ Джузеппе Марелла, що подбав про освіту і виховання свого племінника, який відзначався надзвичайним інтелектом і дуже раннім покликанням до священства. Тому, закінчивши середню освіту в рідних краях, відправився у Рим, де навчався в духовній семінарії разом з Анджело Ронкаллі, майбутнім святим Папою Іваном ХХІІІ, який завжди буде згадувати його як «дорогого приятеля».
Під час навчання у семінарії Олінто зазнав кілька болючих втрат: помер його благодійник, архиєпископ Марелла, потім рідний брат Уґо, а згодом і батько. 1904 року він був висвячений на священика і призначений до семінарії в Кйодджі, де став викладачем філософії, богослов’я та гуманітарних наук. Одночасно з братом Тулліо, інженером, заснував молодіжний центр, розвинув служіння найбіднішим, йдучи за новими гаслами католицької соціальної науки. Однак, не всі цінували його діяльність, яку називали «занадто євангельською та неканонічною», заздрили його успіхам, внаслідок чого 1909 року йому заборонили здійснювати Святі Таїнства та виконувати духовне служіння. Олінто приймає це «духовне мучеництво» в дусі смиренного послуху Церкві. Він викладає в численних школах та вищих навчальних закладах, під час Першої світової війни трудиться у лікарнях, отримує наукові ступені в престижних університетах.
З 1924 року починає викладати в місті Болоньї, що стало його новою домівкою. А 2 лютого 1925 року, після 16 років, йому скасували покарання, якого він не заслуговував, і він знову з радістю міг здійснювати Святі Таїнства та виконувати священиче служіння.
Повернення до священичого стану пожвавило душпастирську та громадську діяльність отця Олінто. 1936 року він прийняв до своєї домівки першу покинуту дитину, розпочавши діяльну працю на користь найубогіших, безхатченків, голодуючих. Хоч був дієцезальним священиком, він став священиком-жебраком, аби збирати кошти для своїх підопічних. Його знали в усій Болоньї: незалежно від погоди, він обходив громадські заклади, крамниці, кінотеатри, збираючи гроші до свого капелюха, а через довгу білу бороду його називали «Божим бороданем».
Під час Другої світової війни він врятував від смерті єврейських втікачів, ризикуючи власним життям. А 1948 року отримав від міської влади старий склад, в якому заснував «Місто хлопчиків», виховуючи дітей-сиріт та безпритульну молодь. Самовідданий священик помер 6 вересня 1969 року, оточений своїми підопічними.
Процес його беатифікації розпочався 1996 року. 27 березня 2013 року Папа Франциск визнав героїчність його чеснот, а 28 листопада 2019 року затвердив декрет про визнання чуда за заступництвом отця Олінто Марелли, що відкрило шлях до його беатифікації – миттєве зцілення вмираючого П’єро Ніколіні, що сталося 1985 року.
