Капелан о. Ярослав Рохман: приходити до хворих не як наставники, а як учні
Світлана Духович – Ватикан
В час пандемії перед нами часто постають запитання про те, як нам поводитися з хворими та страждаючими, що сказати важкохворій людині, як її розрадити, як допомогти. Отець Ярослав Рохман, що очолює Комісію у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ, має довготривалий досвід служіння як капелан в госпісі цього міста. Не боятися запитати хвору людину, як вона себе почуває, слухати без заздалегідь приготованих розмов, бути уважними до її почуттів і вміти відповісти на конкретні потреби – ці та інші поради, які дає отець Ярослав, це плід його досвіду, молитви, старанної праці над собою і навчання. В телефонному інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News священик розповідає, насамперед, про те, як зародилося його покликання і що його навчив перший досвід служіння в госпісі:
Чи не було страшно молодому священикові відразу після семінарії ставати віч-на-віч з фізичними і часто душевними стражданнями важкохворих людей? Ось що на це відповідає отець Ярослав:
Лікарняний капелан зазначив, що з багатьма пацієнтами госпісу в нього зав’язалися приятельські стосунки. Деякі з них, на жаль, обриває відхід до вічності пацієнтів, а інші тривають навіть після того, як хворі одужують і повертаються додому. В цьому контексті він вказав на важливість долати стереотип, згідно з яким госпіс – це структура для вмираючих. Натомість, першим її завданням є дбати про здоров’я і благополуччя хворих людей, які потребують професійної допомоги:
У храмі чи на парафії вірні самі приходять до священика, а в лікарні чи в хоспісі капелан приходить до людей, які перебувають в уразливій ситуації, в якій кожен поводиться по різному. Чи важко налагоджувати з ними контакт і чи буває таке, що від допомоги капелана відмовляються? Відповідаючи на це запитання, отець Ярослав говорить також про особливості служіння тим, хто далекий від релігії:
Керівник душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської архиєпархії дає практичні поради щодо того, як поводитися з хворими. Він закликає усіх пам’ятати, що для хворого спілкування з нами може бути однією з найважливіших подій дня, натомість, для нас, це одна з багатьох справ. Священик пояснює також, що вміння «утішити» чи «розрадити» страждаючого пов’язане із здатністю прийняти правду:
На завершення отець Ярослав Рохман ділиться своїми думками про те, як на нього впливає це непросте служіння. Священик вказує на велике значення бажання прислухатися до хворих і вчитися від них. До цього він прагне надихнути також і інших капеланів, аби вони «підходили до хворих не як учителі, а як учні»:
