Блаженні цистерціанці з Казамарі: мученики гостинності

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

В суботу, 17 квітня 2021 р., в цистерціансьому абатстві в Казамарі, що в провінції Фрозіноне на півдні центральноіталійського регіону Лаціо, кардинал Марчелло Семераро, Префект Конгрегації у справах визнання святих, представляючи Святішого Отця, проголосив блаженними о. Сімоне Кардона та 5 співтоваришів-мучеників, що були вбиті у травні 1799 року під час пограбування монастиря французькими солдатами.

Вірні покликанню та монастиреві

Свідчення нових блаженних пов’язане з трагічним періодом в історії Італії. В січні 1799 року Неаполь був окупований французами, але після поразки у травні війська відступали на північ. Цей відступ був позначений мародерством і грабунками. Ввечері, 13 травня, двадцятиособовий загін проник до цистерціанського абатства в Казамарі в пошуках цінних речей.

Більшість монахів, включаючи абата, ще заздалегідь покинули монастир. Залишилося лише шестеро під проводом клявзурового пріора о. Сімоне Кардона. Вони також мали дійсні причини для того, щоб рятуватися втечею, адже четверо з них були французами, які залишили батьківщину, де не мали змоги здійснити своє монаше покликання, а один був навіть дезертиром з французького війська, а ще інший – підданим Австро-Угорщини, що перебувала в стані війни з Францією. Однак, одного разу присвятивши своє життя Богові, в усьому віддалися в Його руки.

Мученики гостинності

Монахи готувалися до вечірньої молитви, коли виявили присутність солдатів. Настоятель запросив їх до столу, щоб відновити сили, а ті, підкріпившись, взялися за грабунок. Смертельно поранивши монахів, нападники відійшли з абатства.

Протягом ночі від отриманих ран померли четверо: отець Доменіко та брати Альбертіно, Модесто та Матуріно. Разом з першими двома важко пораненим був брат Досідео, допомагаючи їм збирати освячені гостії, розсипані під час грабунку. Він вижив, прикинувшись мертвим, ставши пізніше наочним свідком того, що трапилося. Пріор о. Сімоне помер вранці наступного дня, простивши нападниками. Важко поранений брат Дзосімо якийсь час переховався в монастирському городі, а пізніше спробував дістатися до найближчого села, щоб отримати святі таїнства, але помер недалеко від монастирських стін.

Прийнявши доброзичливо солдатів, вони були вбиті як «мученики гостинності», проживши своє життя та померши в простоті. Їхня могила стала місцем, куди приходило чимало вірних, отримуючи різні благодаті за заступництвом цих смиренних свідків.