Мучениці з Асторґи: медсестри, вірні обов’язкові та Цареві Христові

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«¡Viva Cristo Rey! – Нехай живе Христос Цар!» – з цими словами на устах 28 жовтня 1936 року, після знущань і принижень, були розстріляні три медсестри-волонтерки Червоного Хреста. Сьогодні Церква офіційної вшановує їх як мучениць. У суботу, 29 травня 2021 р., кардинал Марчелло Семераро, Префект Конгрегації в справах визнання святих, представляючи Святішого Отця, очолив у катедральному соборі міста Асторґи на північному заході Іспанії беатифікаційні урочистості, проголосивши Марію Пілар Ґульйон та її двох співтоваришок блаженними Католицької Церкви.

Життєвий профіль нових блаженних

Марія Пілар Ґульйон мала 25 років, коли принесла в дар своє життя. Уродженка Мадрида, була старшою з-поміж чотирьох дітей у побожній сім’ї, досвід віри в якій сприяв поглибленню духовного життя та активній діяльності в Церкві та в суспільстві. У липні 1936 року вона переїхала до Асторґи, де сім’я мала будинок.

Кузинка Марії Октавія Іґлесіас Бланко була трохи старшою. Вона народилася в Асторзі й також зростала в сім’ї, позначеній глибокою релігійністю, через що значну частину свого часу присвячувала завданням апостоляту як катехитка на парафії та активна учасниця християнських асоціацій, часто відвідуючи вбогі квартали, поспішаючи з допомогою потребуючим. У жовтні 1936 року їй сповнився 41 рік.

Наймолодшою з трьох була Ольґа Перес-Монтесере, яка народилася в Парижі, але в дитячому віці батьки повернулися до Асторґи. Відкрита на всіх і завжди усміхнена юначка, що прагнула допомагати ближнім, віддала своє життя, маючи всього 23 роки.

Спільність у вірі та прагненні служити

Спільною в усіх трьох була віра, якою дівчата жили в родинному та парафіяльному середовищі, беручи активну учать в різних згуртуваннях, таких як Католицька Акціїя Доньки Марії, Апостольство молитви. Вони також поділяли особливе почуття солідарності та турботи про потребуючих. Коли розпочалася війна, всі три записалися на інтенсивні курси медичного волонтерства, організовані Червоним Хрестом.

Так сповнилося їхнє бажання бути корисними на полі бою, допомагаючи хворим і пораненим. На початку жовтня Марія Пілар, Октавія та Ольґа були призвані як волонтерки до шпиталю в Пуерто-де-Сом’єдо в Астурії, розташованого поблизу фронту. Завершивши період свого служіння, вони вирішили залишитися, розуміючи складність ситуації.

Мученицька смерть

На світанку 27 жовтня лікарня зазнала нападу. Хоч медсестри могли втекти, вони відмовилися залишити поранених, усвідомлюючи, що ризикують життям. Нападники перестріляли поранених, а медперсонал взяли у полон. Трьох медсестрер, разом з іншими полоненими, яких незабаром розстріляли, привели до Пола-де-Сом’єдо, де, незважаючи на приналежність до Червоного Хреста, передали їх в руки місцевого воєнного комітету.

Від дівчат вимагали зректися віри в обмін на свободу. Відмова розпалила шал насильства, але не зважаючи на катування та приниження, вони готувалися до смерті з молитвою на устах. Роздягнених месдестер зі скованими руками волокли вулицями села, а опівдні, 28 жовтня 1936 року, розстріляли. Вирок виконали три жінки, які відзначалися особливою жорстокістю під час катувань і поділили між собою їхній одяг. «¡Viva Cristo Rey!» – встигли вигукнути вони, перед тим, як впасти від пострілів. Знущання продовжилися вже над бездиханними тілами.

Прослава

Слава мучеництва трьох медсестер швидко поширилася серед церковної спільноти. Через два роки після трагічних подій їхні тіла були віднайдені в братській могилі та перенесені до катедрального собору в Асторзі. Пам’ять про них не згасла в спільноті вірних і через десятки років, тож у березні 2006 року відкрито беатифікаційний процес, який завершився 11 червня 2019 року, коли Папа Франциск затвердив для проголошення декрет про визнання мучеництва.

Блаженнні мучениці з Асторґи сіяли любов, а не ненависть, до всіх ставилися з милосердям, особливо – до хворих і потребуючих. Вони несли тепло та світло Божої присутності в світ, де часто бракувало людяності. Їхнє послання не втратило своєї актуальності й через 85 років після відважного свідчення.