Наталія Карфут: Великодні традиції як знак єднання з рідною землею
Світлана Духович – Ватикан
Видимий знак єднання з власною родиною і рідною землею на відстані – цими словами Наталія Карфут, богослов та викладач релігії в одній із шкіл Риму, пояснює свій вибір дотримуватися українських традицій у відзначенні релігійних свят. Сім’ям, у яких чоловік і дружина належать до різних обрядів Католицької Церкви, іноді нелегко знайти свій особливий спосіб зберігання традицій, особливо, коли мова йде про релігійні свята, які згідно з різними календарями відзначаються у різні дні. Пані Наталя розповідає про те, як її сім’я, у якій є двоє дітей, відзначає Великдень:
Завдяки традиціям, якими багатий український народ, релігійні свята охоплюють не тільки духовний вимір людської особи, але й тілесний, сприяючи тому, аби людина в повноті досвідчила певну релігійну подію. Думками про це ділиться наша співрозмовниця:
Пані Наталія має двох дочок, яким вона передає те, чого навчилася від своєї мами й бабусі: пекти Великодню паску, прикрашати кошик і складати до нього різні продукти, аби потім нести його до храму, щоб посвятити. Як діти сприймають дотримання батьківських традицій? І як на це дивляться їхні ровесники? Відповідаючи на це запитання, пані Наталія розповіла про те, що одна з українських традицій – писанкарство – стала елементом збагачення для їхніх друзів інших національностей.
В сім’ї Наталі Карфут писанки пишуть упродовж всього року, а перед Великоднем дарують їх іншим. Але цінність писанки полягає не тільки у красі цього особливого витвору мистецтва: під час майстеркласів писанкарства, які пані Наталя проводить для дітей своїх друзів, стає зрозумілим, що цей креативний процес є надзвичайно корисним як для дорослих, так і для малих:
Ділячись думками про духовне значення писанки, пані Наталія розповідає також про деякі аспекти її написання. «Дуже рідко траплялося таке, щоб діти розбивали писанку на останньому етапі її виготовлення» – підкреслює вона:
