Папа про свідчення святого Лаврентія: християнська любов є конкретною

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Третім покровителем Риму, після святих Апостолів Петра і Павла, є святий мученик Лаврентій, який жив у ІІІ столітті, а його пам’ять вшановується 10 серпня.

Справжній скарб

Святий Лаврентій був дияконом Римської Церкви та близьким помічником святого Папи Сикста ІІ, який доручив йому опікуватися бідними та церковними маєтками. Імператор Валеріан 258 року розпорядився стратити всіх єпископів, пресвітерів і дияконів. І 6 серпня прийняв мученицьку смерть Папа Сикст ІІ. Лаврентію спочатку пощадили життя, сподіваючись, що він видасть місце знаходження церковних багатств. Той попросив у імператора кілька днів на те, щоб їх зібрати. А у визначений час привів до палацу жебраків і нужденних, промовивши: «Ось – справжній скарб Церкви».

Конкретна, а не ідеологізована любов

Християнська любов – це конкретна любов, а не «любов з мильної опери». Про це, перестерігаючи від «ідеологій та інтелектуалізму», говорив Папа Франциск, коментуючи під час ранкової проповіді 11 листопада 2016 р. уривок з другого Послання святого Івана, в якому апостол нагадує, що нам залишено заповідь любити одні одних. Але про яку любов йде мова?

Як зауважував Святіший Отець, сьогодні цим словом позначають багато речей. Про любов говориться в романах і серіалах, говориться також про теоретичну любов… А яким є «критерій християнської любові»? Ним є «втілення Слова», а «єдиним способом» любити так, як любив Ісус, є «постійно виходити з власного егоїзму, виходити для служіння ближнім». Бо християнська любов – це «конкретна любов», як «конкретною є присутність Бога в Ісусі Христі».

«Святий диякон Лаврентій, – підкреслив тоді Папа, – недаремно казав: “Бідні є скарбом Церкви”. Чому? Бо вони є стражденним Христовим тілом. Просімо благодаті не входити в той процес, який, можливо, спокушає чимало людей: інтелектуалізувати, ідеологізувати любов, позбавляючи християнську любов тіла».

Слідами святого Лаврентія

Святіший Отець Франциск переконаний, що свідчення святого Лаврентія виходить за межі свого часу, з нього також можемо черпати сьогодні. Приймаючи в червні цього року на аудієнції постійних дияконів Римської дієцезії, Єпископ Риму заохочував їх «черпати з коріння Церкви».

Ділячись своїм баченням ролі диякона, Папа вказував на шлях, накреслений Другим Ватиканським Собором, який визначив дияконат як властивий і постійний ієрархічний стан. Беручи до уваги ситуацію, пов’язану зі зменшенням кількості священиків, він звернув увагу на те, що вона призвела до того, що диякони, переважно, залучаються, аби заміщувати священиків. Однак, завдання заміщення хоч і є важливими, «не становлять особливості дияконату». Другий Ватиканський Собор, вказавши на служіння Божому людові в «дияконії літургії, Божого слова та милосердної любові», підкреслює, що диякони, насамперед, призначені «для завдань милосердя та адміністрування» (Lumen gentium, 29).

«Ця фраза, покликається на перші віки, коли диякони від імені єпископа займалися потребами вірних, зокрема, убогих та хворих. Можемо черпати також і з коріння Церкви Риму. Маю на думці не тільки святого Лаврентія, але рішення започаткувати дияконії. У великій імперській метрополії були організовані сім місць, окремо від парафій та розподілені в муніципалітетах міста, в яких диякони звершували капілярну працю для добра всієї християнської громади, особливо, для “останніх”», – сказав Папа, відзначивши, що у Римі чиниться спроба відновити цю давню традицію, організувавши дияконію святого Станіслава, а також призначивши постійного диякона директором «Карітас».