Владика Борис Ґудзяк: Україна потребує українців, які люблять одні одних
Світлана Духович – Ватикан
Пригадуючи проголошення незалежності України, спадає на думку атмосфера загального піднесення. Було усвідомлення, що страждання та мучеництво багатьох людей, що боролися за свободу, були недаремними, і що наша любов до рідної землі допоможе подолати всі труднощі на шляху будування нової держави.
Про свої переживання в контексті події 30-річної давності розповів архиєпископ Борис Ґудзяк, Митрополит Філадельфійський УГКЦ. «Нація, держава суспільство, спільнота – це співдія осіб, яка є плідною, якщо існує взаємна довіра», – підкреслює він, звертаючи увагу на другий етап, що наступив після загального піднесення – розуміння того, що, перебуваючи під гнітом тоталітарного режиму, український народ пережив глибокі травми й потребує часу і великих зусиль для їхнього зцілення:
Взаємна довіра, єднання, свобода, здатність сягнути своїм поглядом поза встановлені та звичні схеми – до цього веде духовне життя, і саме тому тоталітарні режими надзвичайно бояться релігії та Церкви. Думками про це ділиться владика Борис:
Архиєпископ Борис Ґудзяк народився в сім’ї українських емігрантів у США, навчався в Сиракузькому університеті, в Папських університетах в Римі та здобув докторат в Гарвардському університеті. Його життєвий досвід, навчання та душпастирська діяльність в різних країнах, безумовно, дають йому можливість спостерігати, як в різних суспільствах побудовані стосунки між державою та Церквою. «Чого може навчитися Україна з досвіду цих країн у цій сфері?» Відповідаючи на це запитання, владика Борис наголошує, що з одного боку, свобода є необхідним елементом для того, щоб Церква могла «жити, діяти і розвиватися», але з іншого боку, Церква не повинна «одержавлюватися», бо її завдання полягає в тому, щоб свідчити і бути сіллю суспільства:
Перед тим, як отримати незалежність, УГКЦ відіграла надзвичайно велику роль у збереженні українцями власної ідентичності та в підтриманні прагнення свободи. Чи тепер, після отримання незалежності, Церква повинна переосмислити свою роль? На це запитання відвідає наш співрозмовник:
Маючи можливість порівняти суспільне життя в різних країнах, очільник Філадельфійської митрополії УГКЦ поділився думками про те, які паростки надії він бачить в Україні і яку новизну українське суспільство може принести світові. В цьому контексті він вказує також на нові можливості для євангелізації, що відкриваються перед УГКЦ, бо радянські лідери – в «смітнику історії», а її мучеників за віру визнають у всьому світі:
В умовах економічної нестабільності в країні однією з найосновніших турбот багатьох українців є досягнення матеріального добробуту. В західних країнах, де для більшості мешканців ця проблема подолана, зростає усвідомлення того, що матеріальне забезпечення це ще не все, що потрібно для щастя. Яким чином Церква може доступною для сучасної людини мовою сприяти усвідомленню важливості духовного життя, духовного розвитку? Відповідаючи на це запитання, владика Борис наголошує, що у сопричасті людей християни відзеркалюють сопричастя у Бозі між Отцем і Сином і Святим Духом:
