Священича сім’я зі Славутича: історія кохання, війни та віри
Світлана Духович – Ватикан
Історія Славутича пов’язана із сумною подією, що сталася рівно 36 років тому: містечко було засноване через кілька місяців після катастрофи на Чорнобильській АЕС. Тут поселили працівників електростанції та їхні сім’ї, переважно з Прип’яті, розташованої за 2 км від електростанції. Нещодавні події, пов’язані з війною, ще раз показали відвагу і незламність славутичан. Містечко, що розташоване менше ніж за 20 км від кордону з Білоруссю, було оточене російськими військовими вже в перший день війни, 24 лютого; наступного дня була захоплена також Чорнобильська АЕС. 31 березня російська армія залишила електростанцію і відступила з півночі країни, а також зі Славутича. Тут протягом усього періоду блокади молодий греко-католицький священик Юрій Логаза не припиняв надавати вірним духовну підтримку, втішати, додавати відваги й допомагати містянам знаходити та розподіляти продукти харчування і речі першої необхідності.
«У Славутичі є наш молодий священик із дружиною, яка тиждень тому народила дитину в лікарні, де не було ні світла, ні опалення, а оскільки то була ніч, то було лише світло свічок», – сказав Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук під час відеоконференції на тему «Роль Української Греко-Католицької Церкви в контексті війни», проведеної Папським Східним Інститутом (Рим) 29 березня 2022 року. Блаженніший Святослав говорив про отця Юрія Логазу та його дружину Ірину. «Мені справді сумно, – вів він далі, не стримуючи сліз, – і я хвилююся за виживання цієї дитини». Хлопчик, який народився 15 березня і носить ім'я свого тата Юрій, здоровий і в безпеці. Як тільки це було можливо, мати привезла малюка з його двома старшими сестричками у своє рідне село на заході України, а отець Юрій залишився в Славутичі, щоб надалі служити своїй громаді.
В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News пані Ірина пригадує найважчі миті того трагічного досвіду: «До мене підійшла старша дочка і сказала: “Мамо, я не хочу вмирати”, а я не знала, що відповісти, бо не знала, що буде далі», – ділиться вона:
У ті найтемніші хвилини Ірина черпала сили у вірі, яку їй прищепили з дитинства. «Звичайно, – зізнається вона, – у такій важкій ситуації молитва не є такою, як завжди: вона стає більш особистою, безперервною… Я молилася вдень і вночі й ввіряла цю ситуацію в Божі руки». Великою підтримкою стали також молитви інших:
Пані Ірина Логаза розповідає про те, як вони з чоловіком вирішили залишитися з людьми у Славутичі. Мешканці міста були вдячні отцеві Юрію за те, що він залишився в місті й продовжував відправляти богослужіння, сповідати й допомагати потребуючим:
Свіже повітря, спілкування та ігри з ровесниками, дистанційне навчання, малювання, спільна молитва та щирі розмови – все це, як зазначає наша співрозмовниця, допомагає її дочкам заспокоїтися після досвіду війни, пережитого в Славутичі. «На жаль, якийсь відбиток війни, – додає вона, – залишиться назавжди в кожному із нас»:
Чи Ви колись думали, що Вам доведеться приймати такі важкі рішення, як у ці останні два місяці? Ось що відповідає на це запитання пані Ірина, пригадуючи також про рішення поїхати з чоловіком на північ України майже 10 років тому:
Піклування про здоров’я та безпеку дітей спонукало Ірину переїхати з ними на захід України, переживаючи розлуку з чоловіком, що залишився в місті, яке вже стало рідним також і для неї. Вона чітко усвідомлює, в чому полягає покликання свого чоловіка, і переконана, що війна та труднощі ще більше зміцнили їхні стосунки:
