Богопосвячені жінки під час війни в Україні: неустанна молитва та піклування
У час війни богопосвячені жінки як в Україні, так і за її межами огортають всіх страждаючих своїми молитвами та опікою. Вони гоять рани, витирають сльози, приймають, супроводжують, годують, розвеселяють серця дітей, а також допомагають піднятися над пережитими стражданням і болем та втримати погляд на Христі. Незважаючи на спосіб, у який сестри здійснюють свою місію – контемплятивний чи активний, – а також на місце перебування, їхнє прагнення залишається завжди тим самим: бути в цьому світі конкретним знаряддям Божої любові. Про це свідчать розповіді сестри-кармелітки босої та сестри-салезіянки. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News кожна з них поділилася своїм неповторним, але водночас, подібним досвідом, пережитим від початку війни в Україні.
Кармелітку босу сестру Марію Людмилу (Сітніченко) Бога Отця Милосердного війна застала в Покотилівці поблизу Харкова, де сестри мають Монастир Матері Божої Посередниці усіх Благодатей та Святих Апостолів Петра та Андрія. Вона зауважила, що теренах Харківсько-Запорізької дієцезії РКЦ, до якої належить їхній монастир, війна почалася ще вісім років тому, і монахині не залишилися осторонь тих трагічних подій. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну їхня молитва посилилася. Сестра Марія Людмила зазначає, що вона особливо молиться за те, аби український народ ще більше звернувся до Бога. «Я бачу навколо багато добра, – каже вона, – люди допомагають одні одним, ми об’єдналися і нема вже такого поділу, але мені бракує цього крику до Бога як народу»:
Перед війною сестра-салезіянка Анна Заінчковська зі Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн працювала в Києві. Розповідаючи про свої переживання та діяльність в перші тижні війни, вона зазначила, що опинилася в польському місті Перемишлі, де протягом деякого часу допомагала римо-католицькому Згромадженню Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, які опікувалися біженцями з України:
Тепер сестра-салезіянка знову в Польщі, де її Згромадження також активно допомагає біженцям. Наприклад, у Кракові, в школі, якою керують сестри, учні та батьки збирають різні речі, які потім одна із сестер разом з молоддю несе на вокзал, щоб роздати біженцям. Сестра Анна допомагає своїм співсестрам організовувати низку заходів (літні табори) для дітей біженців та реколекції для молоді:
У Церкві кожен має своє покликання і сповняє свою незамінну місію в Христовому тілі: в той час, як члени активних згромаджень залучені у різні форми харитативного служіння, богопосвячені особи, що обрали життя в контемплятивному монастирі, підтримують життя Церкви своїми молитвами, так як це роблять також босі кармелітки з Харкова. Про це розповіла сестра Марія Людмила:
Така трагічна подія як війна, що несе із собою смерть, руйнування, духовні й фізичні рани, не може не торкнутися всіх куточків людської душі тих, чий народ страждає від неї. Богопосвячені жінки переживають це в особливий спосіб, бо окрім піклування про фізичний добробут людей, вони намагаються жити Євангелієм і допомагати в цьому й іншим. Розповідаючи про ті перетворення, які спричинила війна в її душі, сестра Анна Заінчковська зазначає, що одне із запитань, що випливало під час її молитви до Бога, було питання про прощення:
«Господи, прости їм», – ця молитва лине також і з уст сестри Марії Людмили, коли вона молиться за мир. Вона зауважує, що непрощення руйнує, насамперед, нас самих:
Розпізнавання Божої волі – це, мабуть, один із найважчих моментів духовного життя не лише для богопосвячених осіб. «Лиши все і йди за Мною», – ці Христові слова з Євангелія допомогли сестрі-кармелітці переосмислити той факт, що її спільнота була змушена покинути свій монастир поблизу Харкова і переїхати до Ченстохови, де їх прийняли Сестри Святого Йосифа. «Господь створив нам всі умови, щоб ми вели життя, до якого ми покликані: молитва», – підкреслює вона:
Вміти розпізнавати знаки часів і Господню волю є дуже важливим також і для членів активних згромаджень, які намагаються якнайкраще послужити людям. Цим досвідом ділиться сестра-салезіянка Анна, розповідаючи про їхні проекти на найближче майбутнє, які братимуть до уваги тих, хто постраждав від війни:
Ці розповіді, якими поділилися сестра-кармелітка боса Марія Людмила та сестра-салезіянка Анна, свідчать про те, наскільки багато спільного існує в досвіді богопосвяченого життя. Сестра Анна відчула те саме, коли допомагала польським сестрам, які приймали українських біженців. «Нехай ця ситуація, ця війна яку ми переживаємо, навчить нас нести мир в наші спільноти», – наголошує вона на завершення:
