Координаторка комунікації Карітасу Вільнюса: з українцями як рідні

Світлана Духович – Ватикан

«Я ще молода і ще не бачила багато в своєму житті, я не бачила важкого життя. Тому досвід зустрічі з українськими біженцями для мене дуже зворушливий, ми відразу відчуваємо себе рідними», – зазначила в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News Ернеста Карнілайте, Координаторка комунікації Карітасу Вільнюса.

Від початку широкомасштабної війни в Україні Литва, так само як і інші західні та південні країни-сусіди, відчинила двері своїх домівок, аби прийняти біженців. Досі до Литви приїхало понад 55 тисяч українців. Звичайно, тепер багато українців повертаються. «Як Карітас Литви, особливо у Вільнюсі, ми допомагаємо українцям різними способами, – розповіла Ернеста. – По-перше, ми допомагаємо гуманітарною допомогою: надаємо одяг, взуття, постільну білизну чи рушники, якщо їм потрібно. З іншого боку, ми також надаємо більш розширену допомогу: ми маємо фахівців, які надають психологічну підтримку і готові допомогти також тим, хто пережив травматичний спосіб чи став жертвою торгівлі людьми, тощо».

Матеріальна допомога і дружба

Ернеста пояснила, що всі ці види допомоги біженці, що прибувають з України, можуть отримати в одному місці у Вільнюсі: це вулиця Бліндзю (лит. Blindziu), 24А. Щодня сюди приходять приблизно 150-250 українців, особливо за одягом. Там вони мають також доволі великий простір для дітей, де вони можуть проводити вільний час, з ними також спілкуються волонтери.

Наша співрозмовниця розповіла про цікаву ініціативу, яку започаткували у Вільнюській Архидієцезії. Мова йде про «Програму сімейної дружби», яка полягає в тому, що координатор допомагає литовським сім’ям, що належать до певної парафії, налагодити стосунки з українською сім’єю, яка прибула в їхній квартал чи на парафію. Потім ці сім’ї разом проводять вільний час, і литовські сім’ї дають українцям багато різних порад і консультацій із соціальних питань: наприклад, як записатися до лікаря, до стоматолога, чи просто, як отримати соціальне страхування. «Литовці дуже відкриті для допомоги українцям у цих питаннях», – наголосила Ернеста.

“Не важливо, в якій ти країні, просто шукай Карітас”

«Як українські біженці знаходять Карітас у Литві, чи у Вільнюсі, зокрема?» – відповідаючи на це запитання координаторка з питань комунікації зазначила, що деякі люди знайомляться з представниками Карітасу відразу, коли в’їжджають на кордон Литви. Зазвичай, в імміграційному центрі є представники основних неурядових організацій, які можуть надати гуманітарну або ґрунтовнішу допомогу, якщо потрібно. «Але також у нас було кілька людей, – розповіла захоплено Ернеста, – які потрапили до нас, тому що в Україні їхні священики їм казали: “Не важливо, в якій ти країні, просто шукай Карітас”. І це дійсно важливо, бо показує, наскільки велика довіра до Карітасу».

Що потрібно знати біженцям, які планують їхати до Литви?

Ернеста Карнілайте пояснила, що для українців, які вирішили виїхати до Литви, найважливішим документом є паспорт, оскільки він полегшує весь процес імміграції. Тож якщо він є, то, зазвичай, за один-два дні вони отримують усі необхідні документи. Але якщо у них немає ніяких документів, то процес може зайняти мінімум тиждень. Коли вони перетинають кордон Литви, то зустрінуть конкретну людину, яка скерує їх туди, куди потрібно. «Звичайно, багато українців уже знають, куди вони прямують, – зауважила Ернеста, – бо мають в Литві родичів, які допомагають їм інтегруватися в суспільство Литви. Але також і ті, хто не має інформації, кому нема до кого зателефонувати чи де жити, миттєво отримують всю необхідну інформацію на кордоні». Цим людям, як пояснила наша співрозмовниця, допомагає також громадська організація «Сильні разом» (англ. Strong Together, лит. Stiprus kartu), допомагаючи знайти житло.

Особисті зустрічі з біженцями

Розповідаючи про зустрічі з українськими біженцями, молода литовка зазначила, що цей досвід дуже зворушливий. «Ми відразу відчуваємо себе рідними одні з одними, – зазначила вона. – Можливо, тому, що ми маємо спільну історію. Не так вже й давно Литва була окупованою, трохи більше 30 років тому. Тому, особливо нашим родичам, що належать до попередніх поколінь, навіть не потрібно бути безпосередньо на війні, вони чітко відчувають, що там відбувається. Тому литовці надзвичайно тепло приймають українців з великим серцем і з усією необхідною підтримкою, яка їм потрібна, а українці, зі свого боку, дійсно дуже цінують все, що отримують. І, зазвичай, у перші тижні їм важко розповідати свої історії чи досвід, тому що це справді глибокі та травматичні переживання, але, з іншого боку, вони також відкриті на стосунки. Тому я думаю, що це нас об’єднує».

Досвід далекої, але близької війни

Пригадуючи про початок війни в Україні, Ернеста зазначила, що цей досвід глибоко позначив її внутрішній світ. «Знаєте, у мене було цілком розмірене духовне життя, і цей шокуючий досвід дав мені зрозуміти, якою може бути реальність, – поділилася вона. – Пам’ятаю, у перші дні війни був великий страх, і в мене, і в моїх рідних. Ми думали: “Боже мій, якщо війна прийде до Литви, нам потрібно мати якийсь план «Б». Що робити? Як себе захистити? Але час проходив… Тепер у всіх католицьких спільнотах ми щодня молимося за одне й те саме: за свободу для українців і за те, щоб агресорів змінила Божа любов, яка зупинить усю війну, увесь цей жорстокий досвід і те, що відбувається в Україні».