Єпископ Віталій: не знаємо доки триватиме ця війна, але треба жити і вірити
Світлана Духович – Ватикан
«Ми не знаємо скільки часу триватиме ця війна, але нам треба жити, вірити, працювати, і цим ми наближаємо нашу перемогу», – зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцької дієцезії РКЦ, яка охоплює територію Волинської та Рівненської областей.
Розповідаючи про те, як війна вплинула на душпастирську діяльність в цій дієцезії, що розташована поблизу кордону з Білоруссю, преосвященний Віталій зауважив, що половина їхніх священиків є громадянами Польщі, але незважаючи на це, ніхто з них не покинув своїх парафій. «Всі вони залишилися з людьми і служать, кожен на своєму місці», – наголосив він. Натомість, багато вірян, особливо, жінок та дітей, виїхали за кордон, і в парафіях, що, зазвичай, є нечисленними, їхня відсутність є дуже помітною:
24 лютого вранці в Луцьку, як і в багатьох містах України, люди прокинулися для від вибухів ракет. Спочатку було важко повірити, що це відбувається насправді, а потім, поступово, кожен почав діяти відповідно до своїх цінностей, переконань та ресурсів. Ділячись своїм досвідом того, як він переживає цей період війни, ієрарх зазначає, що саме тепер він бачить, наскільки цінною є та духовність, духовні практики, яких він навчився і розвинув, починаючи від семінарії: виділяти час на молитву, на роздуми, читання духовної літератури тощо. «Виявляється, що в такі важкі часи більше нічого і не треба робити, а тільки цього дотримуватися», – підкреслює він:
На територію Вінницької та Рівненської областей прибуло багато внутрішньо переміщених осіб, які тут отримують допомогу як від місцевої адміністрації, так і від Церкви. Єпископ Віталій Скомаровський поділився своїм здивуванням того, скільки гуманітарної допомоги прибувало з-за кордону на початку війни. Тепер допомога стає більш адресною: якщо раніше люди приходили до окремих осередків, щоб отримати допомогу, то тепер священики збирають інформацію про потребуючих, і забезпечують тим, чим необхідно:
«Чи серед людей, що мешкають на території областей, які межують з Білоруссю, відчувається страх?», – відповідаючи на це запитання, ординарій Луцької дієцезії зазначив: «Війна завжди є страшною. Це кров, що проливається. Але це не є якийсь фатальний страх. Ми зрозуміли, що деякі речі від нас не залежать». Він додав, що існує тривога, але немає паніки:
«Міжконфесійні стосунки тут завжди були добрими, але війна ще більше нас зблизила», – зауважує єпископ Віталій, додаючи, що об’єднуючим елементом стала потреба допомагати людям. Взаємопізнання відбувається також і внаслідок переміщення людей: переселенці заходять у храми Волині, щоб познайомитися з новою для них конфесією. Ієрарх пригадав також про екуменічну зустріч, що відбулася на Рівненщині з нагоди візиту кардинала Конрада Краєвського на початку березня цього року, в якій також взяли участь переселенці:
Ділячись думками про значення візитів до України представників Святого Престолу, зокрема кардинала Конрада Краєвського, який тричі відвідав Україну від початку повномасштабної війни, і архиєпископа Пола Річарда Ґаллаґера, єпископ Скомаровський підкреслив, що «вони є виразниками турботи Папи і його близькості до нас». «А друга важлива річ, – зауважив він, – це те, що вони на свої очі могли побачити, що означає війна, зустрітися з людьми, які пережили окупацію чи бойові дії, які зачепили їхні родини, зустріти тих дітей, чи відвідати такі місця, як Буча і Ворзель». І надзвичайно важливо, що побачивши це, вони могли розповісти про все Святішому Отцеві:
У вівторок, 7 червня 2022 р., відбулася зустріч духовенства Луцької дієцезії, під час якої обговорювалися питання душпастирського служіння під час війни, а зокрема, про допомогу військовослужбовцям та їхнім родинам. Цю зустріч провадила практичний військовий психолог Олена Звєрєва. «Кожен перебуває на своєму фронті», – це твердження пані Олени цитує єпископ Віталій, відповідаючи на запитання про те, що важливо усвідомити всім, хто хоче допомогти своїй країні на цьому етапі війни. «Підтримуйте своїх рідних військових спокоєм, довір’ям, молитвою. І кожен на своєму місці повинен робити те, до чого покликаний і виконувати свої обов’язки якнайкраще», – зазначає він на завершення:
