Біблійний богослов про війну та кристалізацію цінностей
Світлана Духович – Ватикан
В Україні війна породжує атмосферу жаху, страху, невизначеності та боязні за своє життя. І поки в західному світі поширюється так звана диктатура релятивізму, якій усе байдуже, українці опиняються перед вирішальним вибором: жити чи не жити, мати свободу чи не мати, добро буде, або його не буде». Це слова о. Івана Січкарика, греко-католицького священика Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, який здобув ступінь доктора біблійного богослов’я в Папському Григоріанському університеті в Римі. В інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News він поділився своїми роздумами про те, що спонукає український народ рішуче протистояти вторгненню російської армії. Мова йде про цінності, переконання, які також ґрунтуються на досвіді, пережитому в радянському минулому.
Під час війни кристалізуються цінності, люди зосереджуються на найосновнішому. На перше місце, як зазначив отець Іван, виходять питання правди, добра, справжньої любові, права на життя і свободу. «Любов тепер виражається не на словах чи навіть через добрі й похвальні речі, – наголошує він, – а означає бути готовим віддати своє життя, щоб інші жили. Перед нами постає питання: “Чи готові ми це зробити, щоб залишити майбутнє нашим дітям, щоб вони жили?”. І хтось має віддати свої життя, щоб захистити їхнє життя. У нас немає іншого вибору. Українці відстоюють своє право на життя, на жаль, ціною свого життя». Зіткнувшись із масштабами руйнувань, які тепер спостерігаються в Україні, богослов-бібліст згадує образ Давида, що протистоїть Голіафу. Українці, як він пояснює, не мають достатніх фізичних, матеріальних і військових можливостей, щоб протистояти загарбникові, але вони довіряють Богові.
Життя – це найбільший Божий дар, а його збереження – найбільша цінність. Як у цьому контексті можна пояснити слова Христа: «Немає більшої любові, ніж у того, хто душу свою кладе за друзів своїх» (Ів 15, 13)? Богослов пояснює, що критерієм розуміння цих слів є право кожного народу на життя, на особисту ідентичність, на самовизначення, на реалізацію власного світогляду. Ніхто не може позбавити народ цих прав. За його словами, українські військові не мають ненависті, а воюють для захисту власного народу. «Тим більше, що в Бучі, Ірпені, Маріуполі та інших місцях, – підкреслює він, – ми побачили, що окупанти не щадять нікого: ні літніх, ні дітей, ні вагітних жінок, поранених. І в цьому контексті готовність віддати своє життя, щоб захистити життя тих, хто не може себе захистити, є виявом любові».
Пояснюючи, чому свобода є такою важливою цінністю для українців на цьому етапі історії, отець доктор Іван Січкарик пригадав радянське минуле, говорячи про нього як «життя без життя». Він пригадав атмосферу постійного страху: не можна було ходити до церкви, співати колядки під час Різдва, робити це ховаючись, а якщо про це дізнавалися вчителі, то висміювали дітей перед усіма.
«Бог створив нас вільними, – стверджує біблійний богослов, – і свобода є стержнем життя: якщо людина вільна, вона може думати, говорити, рухатися, зустрічатися з близькими, розвивати свої таланти, виражати себе в мистецтві, в роботі, у спілкуванні з іншими». За його словами, важливою частиною свободи є релігійна свобода, і позбавлення цієї свободи має ефект доміно: спочатку заперечується духовне життя, церковне життя, потім соціальне та особисте. За словами отця Івана, українці не хочуть стати жертвами цього агресивного впливу, який хоче змінити їхнє життя, заперечуючи їхню ідентичність, вони не хочуть жити у страху бути собою.
