Владика Степан Сус про велику й негаласливу допомогу Церкви в час війни

Світлана Духович – Ватикан

Прибувши до деяких європейських країн, українські біженці були приємно вражені тим, що там їх зустріла Українська Греко-Католицька Церква, яка часто стає посередником для багатьох відділів Карітасу, соціальних і державних структур, які займаються біженцями та мігрантами. Про це в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News розповів єпископ Степан Сус, який очолює Пасторально-міграційний відділ УГКЦ. На початку вересня цього року він прибув до Риму, де взяв участь у формаційному курсі для нововисвячених єпископів.

Церква, як матір, супроводжує навіть у складних моментах

Завдання Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, як пояснив його очільник, полягає в тому, аби організовувати душпастирську опіку для українських мігрантів у різних країнах світу, де немає офіційних ієрархічних структур УГКЦ, тобто, де немає єпископа, але є священики, громади і навіть окремі парафії чи церкви. Таким чином, цей відділ допомагає місцевій римо-католицькій ієрархії чи ієрархії інших Східних Католицьких Церков дбати про вірних УГКЦ, бо кожен єпископ на місці відповідає також за душпастирство мігрантів та представників інших національностей. «Ми стараємося дбати про наших вірних, – підкреслив владика Степан, – аби вони відчували, що Церква – з ними, що вона, як матір, супроводжує їх навіть у дуже складних і трагічних моментах їхнього життя, коли вони змушені залишити рідний дім і починати життя в іншій країні».

Ієрарх додав, що під час повномасштабної війни Пасторально-міграційний відділ має ще більше викликів, які демонструють, власне, доцільність існування такого відділу: в багатьох країнах світу вже існують українські греко-католицькі громади, зокрема, в тих країнах, куди мігрувало багато людей, таких як Молдова, Угорщина, Словаччина, Чехія, Румунія, країни Балтії та інші. І вірні цих громад є надзвичайно цінним ресурсом для місцевих структур та організацій, які приймають біженців з України. Багато українців, особливо із центральної та східної України, вперше відкрили для себе УГКЦ саме за кордоном, куди вони прибули, втікаючи від війни.

В час війни бути поруч зі страждаючими

Перед тим, як стати єпископом, владика Степан Сус понад 16 років служив військовим капеланом, тому він добре знає, що війна – це, насамперед, біль втрат. «Війна для мене – це момент співпереживання з нашими воїнами, – пояснює він, – які щодня виконують Христові слова: “Ніхто не спроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає” (Ів 15, 13). Мова йде не лише про втрату життя, але й про важкі поранення, порушення фізичного і психічного здоров’я. Тому я стараюся бути сильним, для того, щоби стояти поруч з усіма».

В стражданні й болю часто з’являється простір для віри й милосердя. Цей досвід пережили також люди, про яких розповів єпископ Степан Сус. Герої його історій без імені, але вони запам’ятовуються і вражають не через конкретну особу, про яку йдеться, а через приклад стійкості, співчуття та відкритості на життя, на які здатне людство. Владика Степан розповів про одного військового, який, не будучи практикуючим католиком, під час одного інтенсивного обстрілу їхнього підрозділу пообіцяв Богові, що, якщо залишиться живим, то піде до храму і всю Службу Божу стоятиме навколішках. Він пережив той обстріл і виконав свою обіцянку. Несподіванкою було те, що вірні, які побачили військового на колінах, зворушились і також стали навколішки, виразивши в такий спосіб свою вдячність за те, що він захищає батьківщину.

Негаласлива допомога Церкви

Ділячись думками про свої враженні від участі у формаційному курсі для нововисвячених єпископів, і зокрема, про зустрічі з єпископами з різних країн світу, молодий ієрарх зазначив, що більшість з них добре поінформовані про події в Україні, співпереживають з українським народом і моляться за Україну та за мир. Також і Святіший Отець, за словами владики, під час зустрічі з ними завірив українських єпископів, що він є з українським народом і «щодня молиться за Україну перед іконою, яку йому подарував Блаженніший Святослав».

Церква підтримує дуже багато гуманітарних проектів, багато допомагає через Карітас, виділяє великі суми грошей для допомоги біженцям, потребуючим, на відновлення різних соціальних інституцій, які були знищені, сиротинців, будинків для матерів, які залишилися самі з дітьми, тощо. «Можливо, про це мало говориться, бо такою є природа Церкви, – пояснив владика Сус. – Ми не хвалимося, ми просто робимо свою роботу і, зазвичай, її оцінюють ті, кого торкається милосердя, хто відчуває увагу Церкви, хто бачить, що перед ним відкривають двері і приймають як рідних».