Католицька школа Свята Софія: плекати українську культуру у нового покоління

Вікторія Гавалешко – Ватикан

«Істина і любов науки собирає в розсіянні сущих», – ці слова вигравіювано на будинку осідку Глави УГКЦ у Римі, який у 1960-х роках спорудив Блаженніший Йосиф Сліпий. Сьогодні його справу продовжують, плекаючу віру та культуру молодого покоління українців в Італії. Католицька школа для українських дітей, що діє при Релігійному Товаристві «Свята Софія», налічує понад 80 вихованців, яких щонеділі навчають українських традицій, історії, мови та правд християнської віри.

Недільна школа: безпечне середовище адаптації переселенців

«Цікаві заняття та українське оточення значно полегшують процес адаптації», – про це розповіли батьки дітей, що відвідують храм Святої Софії та дякують католицькій школі за підтримку. Своєю історією поділилась Катерина, військова волонтерка з Києва. Поки жінка активно допомагала військовим у рідному місті, її донька з бабусею переїхали до Риму, оскільки залишатися в столиці було небезпечно.

«Через повномасштабне вторгнення і нашу розлуку, моїй 5-річній доньці було надто важко звикнути до нового життя. В Римі вона спілкувалась лише з бабусею, бо не вдавалось зустріти українських дітей її віку. Дитина дуже хвилювалась, бо все, що було вдома, раптово зникло. Але, завдяки нашій греко-католицькій церкві ми знайшли недільну школу. Спершу донька не хотіла йти, але згодом перебування в українському середовищі стало для неї великою радістю – вона щодня запитувала, коли повернеться на заняття. І я почала помічати зміни: донька заспокоїлась, знову почала посміхатись і радіти» – ділиться п. Катерина.

Інша вимушена переселенка зі Львова п. Тереза, що покинула дім декілька місяців тому, сьогодні зосереджена на своєму лікуванні, оскільки після обстеження в Італії виявила тяжку хворобу. Окрім того, її донька Єва перейнялась переїздом до нової країни, прагнучи спілкування з українськими однолітками.

«Для Єви ця проблема мовного бар'єра та адаптації доволі значуща. Щоб полегшити цей процес, ми знайшли українську спільноту. І католицька недільна школа розв'язала цю проблему, оскільки подарувала спілкування – в цьому соціумі серед інших дітей та добрих, уважних викладачів донечка хоч на декілька годин може відчути себе як вдома. Окрім того, заняття всебічно розвивають дитину, навчаючи всього того, що їй хотіли б передати її предки» – розповідає п. Тереза.

Інтеграція нових учнів відбулась під час літнього табору, який проходив протягом декількох тижнів. Більша частина дітей були з вимушено переміщених родин, а меншість складали постійні учні, що народились в Італії або вже довший час тут проживають. Таким чином вдалося подбати про мовний аспект, бо за цей час діти встигли добре поладнати і навчати один одного мови.

Школа, як засіб плекання української мови та культури

Разом з реставрацією собору Святої Софії у 2012 році відбувався також процес відродження недільної школи – там щонеділі збиралась невелика група дітей. Спершу, завданням школи була винятково катехизація. Ректор собору Святої Софії та президент однойменного релігійного товариства о. Марко Семеген пригадує, що школа у такому форматі, в якому вона працює тепер, утворилась на запит батьків.

Недільні парафіяльні зустрічі виконують два основних завдання – вивчення катехизму задля передавання християнської віри та плекання культури задля збереження української ідентичності у мові, традиціях та звичаях.

Задовго до утворення католицької школи при релігійному товаристві працював університет Климента Папи Римського. Його засновник Блаженніший Йосиф Сліпий багато говорив про два найважливіших крила розвитку людини – віру та науку. Він стверджував, що не може бути здорової віри без науки, і правильної науки не існуватиме без віри – вони нерозривно взаємопов’язані. Розвиваючи ці крила, людина формується як особистість.

«Виконуючи заповіт Патріарха Йосифа Сліпого, і перебуваючи в будинку та соборі, які він збудував, ми прагнемо зберегти його науку, особливо передати її нашим дітям. Тому, у школі недільного формату діти разом із батьками отримують духовну і культурну формацію. Сім’ї приїжджають вранці, і в той час, поки батьки моляться на парафіяльній Літургії, діти мають заняття з викладачами та волонтерами. Ми охоплюємо широкий діапазон віку – від 3 років до 18 років. Після занять вихованці мають окрему Божественну Літургію, як вінець усього, що вони вивчають – катехизм, українську мову, культурологію. З дітьми працюють не тільки викладачі та сестри-монахині, але так само священники, семінаристи та професійний психолог», – ділиться о. Марко Семеген.

Пізнання ідентичності через історію та звичаї

Звертаючи увагу на важливість вивчення історії, особливо в сьогоднішньому контексті, о. Марко наголошує, що її викладання базується на національних ритмах.

«Вчителі обирають певне спрямування і подають учням не лише теорію – ми намагаємось також пов'язувати історію з традиціями. Минулого року перед Різдвом ми пекли пампушки та вчились готувати кутю. Правда в тому, що сучасних дітей важко посадити за парти, і працювати лише за допомогою лекційного способу, – продовжує директор релігійного товариства. – А завдяки практичним заняттям діти зуміють ліпше зрозуміти історію через вивченні звичаїв. До прикладу, минулого року разом з викладачами діти готували різдвяні свічки, отримані кошти з яких жертвували для дітей сиріт. Щороку ми організовуємо різноманітні майстеркласи, пізнаючи нашу культуру не лише через вивчення історичних подій, але й через різного роду діяльність».

Говорячи про необхідність збереження української культури, душпастир зазначає:

«Процес духовної катехизації дуже інтегральний – він складається з маленьких камінців, які згодом утворюють повноцінну мозаїку. Мусимо розуміти, що контекст Італії – доволі непростий, оскільки протягом тижня діти проводять зовсім небагато часу в українському середовищі. І з часом та впливом суспільства питання власних традицій для підлітків перестає існувати. І щоб задовольнити цікавість сьогоднішнього покоління до існування тих чи інших звичаїв, наші відповіді та пояснення повинні бути добре обґрунтовані. Тому, катехизація підлітків – це здебільшого діалог, в якому відповідаючи на запитання, ми утверджуємо їх у думці, що християнський спосіб життя є практичним, актуальним і в жодному разі не архаїчним в умовах сучасного секуляризованого світу».