Отець Віталій Козак: Церква має завдання показувати людям, що вони не самі
Світлана Духович – Ватикан
У ситуації, коли для багатьох людей в Україні наступив закономірний період втоми від війни, навіть якщо багато хто не хоче собі в цьому зізнатися, важлива духовна підтримка з боку Церкви полягає в тому, аби вислуховувати людей, бути, так би мовити, “вухами”, щоб дати людям зрозуміти, що вони не самі. Такі думки в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News висловив настоятель всеукраїнського санктуарію Матері Божої Бердичівської отець Віталій Козак, OCD.
Він розповів, що 24 лютого, у сумну річницю початку широкомасштабної війни в Україні, в цьому санктуарії відбудеться молитовне чування, у якому візьме участь вся Конференція римо-католицьких єпископів України, а також Апостольський Нунцій архиєпископ Вісвалдас Кулбокас. Як приготування до цієї події РКЦ від 15 до 23 лютого проводить всеукраїнську дев’ятницю, яка полягає в щоденному проказування літанії до Найдорожчої Крові Господа Нашого Ісуса Христа.
Молитовне чування у п’ятницю, 24 лютого, розпочнеться о 9:00 год ранку виставленням Святих Дарів. Опісля єпископи Павло Гончарук, Станіслав Широкорадюк, Микола Лучок і Віталій Кривицький почергово провадитимуть частини молитви Розарію. Далі відбудеться Акт віддання України Богородиці. На 12:30 запланована Свята Меса, яку очолить архиєпископ Кулбокас. І на завершення в 15:00 буде коронка до Божого Милосердя, яку проведе єпископ Леон Дубравський.
Отець Віталій зазначив, що римо-католицькі єпископи України у своєму Зверненні з нагоди річниці відкритого воєнного нападу Росії на Україну заохотили вірних взяти участь у цьому молитовному чуванні в Бердичеві.
Не так, як до війни
«Важко повернутися до того, як було до війни, – зауважив отець Козак, розповідаючи про душрастирську діяльність санктуарію в час війни. – Над Україною регулярно літають бомби, часто в усій країні триває повітряна тривога. Наприклад, вчора ми також півдня були в такому стані, коли не знаєш, куди і коли “прилетить”. Багато людей, так би мовити, звикли до війни, але вони надають перевагу тому, щоб перебувати вдома, або в своєму місті, чи в своїй місцевості, бо там почуваються в більшій безпеці».
Настоятель Марійського санктуарію зазначив, що вони розробили програму душпастирських заходів на 2023 рік, серед яких, наприклад, – зустріч Руху Назаретських родин (8 березня), Паломництво чоловіків на свято святого Йосифа (18 березня) тощо. «Календар зроблений на цілий рік, – додав він, – але не маємо впевненості, що буде приїздити така кількість людей, як було до війни».
Допомога постраждалим від війни
У Бердичеві Босі Кармеліти опікуються не лише санктуарієм Матері Божої, але й однією з місцевих парафій. Отець Віталій зазначив, що більшість парафіян, які на початку війни виїхали з України, тепер повернулися.
Окрім щоденних парафіяльних обов’язків, священики-кармеліти також надають допомогу військовим (ліки, теплі речі, харчі), співпрацюють з лікарнями та з військовими медиками, які перебувають на фронті. «Наприклад, тепер ми організували збірку в Польщі на ліки для однієї лікарні», – розповів наш співрозмовник, вказуючи на надзвичайно важливий внесок як окремих доброчинців, так і різних організацій.
Ще однією сферою служіння священиків кармелітів у Бердичеві є допомога внутрішнім переселенцям, які прибули до цього міста зі східних та південних регіонів країни. «Частина цих людей, – пояснив отець Віталій, – знайшли тут працю, мають змогу наймати помешкання, вони більш забезпечені. Але є також і менш забезпечені. Це, зазвичай, старші люди. Наприклад, в нашому районі є лікарня, де лежать літні люди, яким від 70 до 90 років і які потребують елементарних речей, починаючи від памперсів, закінчуючи їжею, бо їх просто забрали з Херсонщини і привезли сюди».
На думку священика, в цілому під час війни збільшилася кількість бідних людей, які потребують найнеобхідніших речей. «І тому, коли вони до нас приходять, ми, звісно, їм допомагаємо. Але ми можемо це робити лише завдяки людям доброї волі, які є на Заході і які готові доєднатися до тих ініціатив, які ми втілюємо. Якби не було цих добродіїв, то ми самі не були би в змозі покрити ці витрати», – підкреслив він, висловлюючи вдячність всім жертводавцям і сподівання на подальшу допомогу. «Бо не знаємо, коли війна закінчиться, – додав він, – а потребуючих людей з кожним днем стає дедалі більше, тому що економічна ситуація в державі нестабільна».
Втома від війни
Ділячись думками про духовні виклики в час війни, священик кармеліт зазначив: «На мою думку, багато людей втомилося від війни. Це втома на психічному рівні. З одного боку, люди приймають той факт, що йде війна, бо по-іншому неможливо, тобто в них немає вибору. Але, з іншого боку, є величезна втома. Звідки ця втома береться? Я бачу декілька причин. По-перше, в багатьох родинах є рідні, які воюють. Наприклад, в нашій парафії є сімдесят троє людей, які тепер перебувають на фронті. Ми похоронили трьох воїнів. І це молоді люди, двом з них навіть не було 25 років».
Отець Віталій додав, що родини, чиї родичі на фронті, дуже втомлені, тому що, з одного боку, вони стараються забезпечити військових тим, що їм не вистачає, а з іншого, інколи військові не виходить на зв'язок декілька днів чи декілька тижнів. «Коли батьки не можуть додзвонитися до сина чи дочки, коли дружина не може додзвонитися до чоловіка, а діти не можуть контактувати з батьком чи з матір'ю, це все виснажує людей, – підкреслив він. – Інші люди втомилися від того, що немає впевненості в завтрашньому дні. Коли починається повітряна тривога, часто людям важко вирішити, як краще діяти: чи залишатися на місці праці, а чи йти додому, забирати дитину з дитсадочка або зі школи, бо батьки почуваються впевненіше, коли їхня дитина поруч».
Нестабільність – черговий виклик для вразливих
Така нестабільність, за словами нашого співрозмовника, вчиняє ще важчим життя тих, хто вже до війни зазнав немало випробувань. «Наприклад, батьки привозять свою дитину, яка має церебральний параліч, на заняття у реабілітаційний центр, фахівці починають з нею займатися і в цю мить звучить сирена, і треба йти в бомбосховище, – розповідає він. – Тобто з того, що плануєш, протягом дня вдається зреалізувати приблизно 50-60%». Священик додав, що раніше ця непередбачуваність і неможливість виконати все заплановане викликали в нього роздратування, але з часом він зрозумів, що по-іншому неможливо, і слід прислухатися до прислів’я «Людина планує, а Господь керує».
Отже, як підкреслив настоятель Бердичівського санктуарію, для багатьох в Україні настав період втоми, навіть якщо багато людей не хоче собі в цьому зізнатися. «Звісно, кожен хоче показати, що він сильний, що з усім дасть собі раду, що немає ніяких проблем, – ділиться він, – але коли я починаю спілкуватися з людиною, то відчуваю, що вона справді втомлена. І в цій ситуації ця людина потребує присутності іншої людини. Наприклад, до нашого храму приходять багато людей власне для того, щоб не відчувати себе самотніми. Буває, що приходить чоловік і хоче поспілкуватися, бо перед своєю дружиною чи перед своїми дітьми не може проявити слабкість, а він хоче просто пожалітися, виплакатися. Тому, на мою думку, роль Церкви полягає в тому, щоб бути, так би мовити, “вухами”: священики і богопосвячені особи повинні бути відкритими на те, аби просто вислухати. Часом людина не потребує жодної поради, а їй потрібно лише, щоб їй присвятили час».
Молитва набуває іншої форми
Ділячись думками про особливість, якої набувають деякі духовні практики в час війни, священик кармеліт зазначив, що вони, як завжди, заохочують людей молитися. «Але іноді людина перебуває у такому зовнішньому і внутрішньому безсиллі, що вона не може молитися, – зауважує він. – В таких випадках я просто заохочую людину прийти до храму і просто посидіти, побути в присутності Божій і дозволити Господу діяти в такий тихий, спокійний спосіб, у який людина, може, навіть не розуміє».
Отож, в цей час війни «основною потребою людини в духовній сфері, як наголосив отець Віталій, є усвідомлення того, що вона не сама, що Господь є біля неї навіть тоді, коли їй важко». «І священики, – додав він, – повинні людині про це постійно нагадувати: “Господь є з тобою, і всі труднощі, через які ми переходимо, вони є нам на добро, навіть якщо ми тепер цього добра не розуміємо”».
Богородиця вчить приймати дійсність такою, якою вона є
Як настоятель Марійського санктуарію, отець Віталій розповів про те, яку роль у душпастирському супроводі в час війни може відіграти Марійська духовність. Він зауважив, що незважаючи на те, що Орден Босих Кармелітів, до якого він належить, має особливу набожність до Матері Божої, для нього самого постать Богородиці раніше «залишалася немов у тіні». «І під час війни я зрозумів, чому Марія важлива, – поділився він. – Бо вона нас вчить приймати реальність такою, якою вона є. У Її житті було багато моментів, коли Вона просто була поставлена перед фактом. Наприклад, коли Ангел звістив Їй, що Вона стане Матір'ю Божою, і Вона це приймає. Потім дев'ять місяців ходить зі свідомістю того, що народить Спасителя, але її Син народжується в хліві, і Вона приймає реальність такою, якою вона є. Пізніше приходить момент, коли Господь каже, що треба збирати свої речі і втікати. І вона не старається змінити дійсність, бо знає, що глобальних рішень не зможе прийняти, але може прийняти те, що Їй дає Господь, і в цьому всьому шукати, що Господь через це хоче сказати. Мені здається, що тепер, під час війни, ця Марійська духовність Марії допомагає прийняти все, як воно є».
Священик розповів також, що деякі з матерів, сини яких на фронті, ділилися з ним своїм досвідом молитви до Матері Божої. «Буває, що мій син два тижні не виходить на зв'язок, – говорили вони. – Я не знаю, з ким порозмовляти, приходжу до Марії і знаю, що Вона мене розуміє. Отак дивлюся на Неї, і Вона дивиться на мене, і ми одна одну розуміємо. І я виходжу, і вже тоді в серці є такий внутрішній мир».
Молитва до Матері Божої підтримує не лише жінок і матерів. Отець Віталій розповів також про свій духовний досвід молитви до Богородиці. «Я приходжу до Неї з різними переживаннями, – розповів він, – а Вона є такою Матір’ю, Яка каже: “Дитино, не хвилюйся, все буде добре”. Я кажу: “Та не буде добре!”. А він Неї чую: “Не хвилюйся”. І коли я слухаю це, то розумію, що буде так, як хоче Господь, і я повинен навчитися, так як Вона, приймати дійсність такою, якою вона є, і з Господом переживати все і задавати такі запитання, як вона: “Господи, а що Ти хоч мені через це показати? Господи, а чого Ти хочеш мене через це навчити? Господи, на що Ти хочеш, щоб я звернув свою увагу і цій ситуації?”».
