Берислав: храм, що став місцем, де повторюється чудо помноження хлібів
Світлана Духович - Ватикан
Коли тодішній очільник Одеського Екзархату єпископ Василь Івасюк у 2011 році запропонував отцю Олександру Більському розпочати служіння для греко-католиків у місті Бериславі, що на Херсонщині, там було лише дві греко-католицькі сім’ї. Незважаючи на це, молодий священик відповів: «Якщо Господь хоче, то він має якісь свої плани». Тепер, після понад року повномасштабної війни, отець Олександр розуміє, що «Господь, все ж таки, мав свої плани на Берислав», коли його було призначено туди.
Берислав, розташований на правому березі Дніпра, був окупований російськими військами на перших етапах широкомасштабного вторгнення в Україну та був звільнений українськими військами в листопаді минулого року року під час контрнаступу, який призвів до звільнення Херсона. Перед війною в Бериславі було дванадцять тисяч мешканців, багато людей виїхало з міста, і залишилося приблизно чотири тисячі. Протягом дев’яти місяців російської окупації невелика місцева греко-католицька громада щодня готувала і роздавала гарячі обіди для потребуючих у своїй маленькій новозбудованій церкві. За час війни кількість потребуючих значно зросла, оскільки окупація перекрила постачання продовольства з великих прилеглих міст.
За кожною із таких історій діяльного милосердя, єдності й мужності, яких тепер в Україні тисячі й тисячі, криються маленькі щоденні кроки, спонукувані тихим голосом Бога у серці, Який кличе прислухатися до іншої людини, співчувати й допомогти. Тому можна сказати, що історія благодійної кухні П’ять хлібів і дві риби в Бериславі розпочалася не з жовтня 2021 року, коли була офіційно відкрита, а тоді, коли розпочала існувати сама громада.
«Коли я приїхав до Берислава, – пригадує отець Олександр, – я зайшов до помешкання однієї із двох сімей, адреси яких мені дали, і коли показав їм лист про своє призначення у Берислав, господар дому пан Михайло, який вже відійшов вічність, почав гірко плакати. Я навіть був трохи розгублений, здивований тим плачем. Потім він почав розповідати, що він родом з Львівщини, і що його діти переїхали в Берислав, а він приїхав до дітей і там залишився жити біля них. Щонеділі і на свята він їздив на богослужіння до греко-католицького храму в селі Зміївка, розташованому за тридцять кілометрів від Берислава. І він говорив, що в своїх молитвах, насамперед, просив про те, щоб Господь дав священика до Берислава. “І сьогодні я плачу від радості, – казав пан Михайло, – тому що Господь вислухав мої молитви”. Такою була моя перша зустріч з моїми парафіянами. І знаєте, для мене важливо знати, що ті люди випросили в молитвах священика, і я сприйняв це як виклик, бо усвідомлював, що я маю там не просто бути, але щось зробити».
На початку отець Більський відправляв богослужіння на квартирі, в якій мешкав. Після того, як їм виділили земельну ділянку, маленька громада вирішила придбати вагончик, який переобладнали на каплицю. «На Пасху 2012 року ми відслужили там першу Божественну Літургію, – розповідає священик. – І я запам’ятав, що присутніх було приблизно тридцять осіб, а кошиків було дванадцять».
Будівництво храму
Молодий парох не хотів «зупинятися на вагончику», бо вважав, що потрібно дбати про те, щоб була «повноцінна церква, місце зустрічі з Христом». Розпочалася праця над приготуванням документації, збором коштів та купівлею перших будівельних матеріалів. Серед численних благодійників – як закордонних, так і місцевих – отець Більський виокремив священиків Згромадження Найсвятішого Ізбавителя, які організували збірку на Львівщині, а також одну сім’ю із західної України, яка, виїжджаючи до Канади, подарувала їм цеглу, яку збирала для будівництва власного будинку. У грудні 2015 року теперішній Одеський Екзарх УГКЦ єпископ Михайло Бубній посвятив наріжний камінь храму. «Дякувати Богові, на даний момент наша церква вже майже готова для посвячення, – каже отець Олександр. – Залишилося лише викласти плитку. І навіть минулого року Блаженніший Святослав був запрошений на посвячення храму, яке було заплановане на 14 серпня, у день літургійного спомину мучеників Маккавеїв, бо саме в їхню честь названа наша парафія. Але, на жаль, прийшла війна».
Провидінна ідея
Вже у перші дні російського вторгнення, коли Берислав був відірваний від поставок продовольства і в людей почали закінчуватися запаси харчів, стало очевидним, що ідея заснувати благодійну кухню П'ять хлібів і дві риби, яку парафіяни маленької греко-католицької громади відкрили в жовтні 2021 року, була провидінною.
Отець Олександр розповів, що ця ідея зародилася як відповідь на запрошення «Української освітньої платформи» взяти участь у їхньому конкурсі міні-грантів «Активна Церква в громаді». «В час пандемії ми побачили, що люди шукали їжу по смітниках, – пояснює парох, – були лежачі особи, які не могли виходити з своїх домівок, які також потребували їжі. І ми написали проект на благодійну кухню під назвою П'ять хлібів і дві риби». Цю назву, за словами священика, вони обрали з тієї причини, що їхня невеличка парафія, яка складається з приблизно тридцяти осіб, відчула поклик нагодувати бідних, але не могла розраховувати на свої ресурси, і тому віддалася у Божі руки. «І Господь поблагословив ті наші “п’ять хлібів і дві риби”, й 3 жовтня 2021 року ми відкрили нашу благодійну кухню», – зазначає парох.
В рамках гранту Української освітньої платформи бериславці отримали кошти на придбання холодильника і кухонної плити для благодійної кухні, а подальшу підтримку їм надав благодійний фонд Митрополита Андрея Шептицького, парафія св. Архистратига Михаїла, що в італійському місті Болонья, та інші благодійники.
На початку вони годували людей щонеділі після Божественної Літургії. Тоді столи ставили на подвір’ї храму, куди щоразу приходило приблизно тридцять осіб, а ще десять обідів волонтери розвозили лежачим хворим чи літнім людям додому.
Початок війни
Коли розпочалася повномасштабна війна, отця Олександра не було в Бериславі: він був на черговій збірці в Стрию на Львівщині. «Коли я дізнався про початок війни, – розповідає він, – я відразу вирушив до Берислава, але вже не міг доїхати, тому що мене не пропустили. Сказали, що небезпечно, бо до міста вже зайшли російські війська. Приблизно три рази я пробував доїхати туди, але мені не вдавалося. І я дав собі спокій, а потім зрозумів, що Господь, можливо, від чогось мене беріг, або готував мене до чогось іншого».
27 лютого 2022 року священик провів у телефонному режимі зустріч зі своїми парафіянами, задіяними у діяльність благодійної кухні. Вони вирішили щодня готувати гарячі обіди і розмістити столи безпосередньо в храмі. Це було дуже правильне і вчасне рішення, бо, як підкреслює парох, ця кухня стала, одним із буквально кількох місць, де мешканці Берислава могли поїсти чогось гарячого. На той час була велика скрута з харчуванням: до міста не завозили продуктів, а пізніше люди не мали вже й грошей, щоб купити. Першого дня до церкви на обід прийшло вісімдесят людей, на другий день – дев'яносто, а потім щодня було по сто двадцять - сто тридцять людей.
Допомога на відстані
Під час окупації Берислава отець Більський перебував у Миколаївській області, щоб бути ближче до своїх парафіян і при першій нагоді вирушити до них. Звідси він дбав про те, щоб їхня кухня П'ять хлібів і дві риби отримувала достатньо продуктів для приготування обідів. За його словами, спочатку харчі їм залишали мешканці, які виїжджали з міста. Потім він передавав продукти з перевізниками, які вивозили з Берислава людей, а пізніше збирав кошти серед різних благодійників і перераховував гроші тим людям, які в Бориславі та околицях продавали продукцію його парафіянам.
Повернення до парафії
З особливим зворушенням молодий греко-католицький священик пригадує 11 листопада 2022 року, коли він дізнався про звільнення Берислава. Вже 13 листопада він вперше від початку війни поїхав «до свого Берислава». «Це були сльози радості й, одночасно, сльози смутку, – каже він. – Була радість від того, що побачив свою церкву, своїх людей, але й було сумно бачити, що залишили після себе російські війська».
Побачивши скрутну ситуацію, в якій живуть мешканці Берислава і навколишніх населених пунктів, отець Олександр вирішив не зупинятися в містечку, а продовжувати збирати допомогу на заході країни й привозити її цим людям. В цьому йому допомагає патріарша фундація «Мудра справа», спільнота «Лицарі Колумба», греко-католицька громада при соборі Святої Софії в Римі, а також парафія УГКЦ в місті Болонья. У холодні зимові місяці, коли люди залишилися без світла, газу та води, завдяки підтримці цих та інших благодійників йому вдалося закупити дві тисячі теплих ковдр, які він роздав передусім людям похилого віку, хворим та сім'ям з дітьми.
Священик як батько
У ці страшні місяці війни, яка змушує українців переосмислити сенс багатьох речей у житті, отець Олександр чіткіше розуміє своє покликання: «Для тих людей – як для наших парафіян, так і для всіх мешканців Берислава – я намагаюся будь як батько, який завжди готовий вислухати, розрадити та допомогти, бо ми велика родина, де кожен знає потреби іншого і де ми часто розуміємо один одного навіть без слів».
Ця доброзичлива атмосфера серед людей допомагає переносити стан постійної небезпеки і біль втрат, які постійно переживають мешканці цього містечка, що перебуває під постійними обстрілами.
Попри все парафіяльна їдальня не зупиняється і щодня годує потребуючих гарячими обідами. «Люди по-справжньому пізнають один одного у важкі часи, – каже молодий парох, говорячи про своїх парафіян. – Я зрозумів, що вони дійсно незламні, вони – герої нашого часу. Особливо я тішуся, що вони люблять ближніх і через ближніх люблять Бог, і я щодня вчуся від них. Навіть, коли чути звуки обстрілів, вони намагаються завершити свою роботу, якщо це можливо. Вони бояться, як і всі люди, але вони знають, що люди голодні, і вони чекають на цю їжу. Кухарі кажуть: “Давайте швидше приготуємо, роздамо, а потім розійдемося. Якщо ми їх не нагодуємо, то хто це зробить?” Щодня готувати обід на 110-120 людей – це колосальне служіння, а потім ще й подати обіди, все помити, прибирати. Крім того, щодня понад 50 обідів вони розвозять в домівки лежачим людям. Один із наших волонтерів встановив на своєму велосипеді ящик, і він щодня розвозив до тридцяти обідів. Ще двадцять забирають місцеві працівники соцслужб і також доставляють їх потребуючим. Чесно кажучи, інколи я дуже втомлююсь після довгих подорожей, після пошуків, завантаження та розвантаження гуманітарної допомоги, але коли приїжджаю до Берислава, дивлюся на цих людей і Господь дає мені сили. Я бачу, як вони жертвують собою заради інших, і це не може не надихати».
