Отець Олександр Халаїм: вчитись підтримувати тих, хто переживає біль втрати

Світлана Духович – Ватикан

«Тим, хто втратив своїх рідних, важливо дати зрозуміти, що ми завжди поруч і готові допомогти їм це пережити, дати зрозуміти, що вони ніколи не є самі, бо багато матерів, дружин залишилися самі, не маючи нікого, і вони мають таке відчуття, що вони більше нікому в світі не потрібні», – наголошує в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Олександр Халаїм, священик римо-католицької Кам’янець-Подільської дієцезії, військовий капелан та місіонер милосердя, який розповів про підтримку та супровід тих людей, рідні яких загинули на фронті, або перебувають в російському полоні.

Регулярні зустрічі

Священик зазначив, що цей супровід має форму щотижневих зустрічей. «Вони збираються, ми разом спілкуємося, молимося, а потім, якщо хтось потребує індивідуального супроводу, то залишається для індивідуальної розмови, – пояснює він. – Ми створили окремі групи для матерів, дружин і сестер, рідні яких зниклих безвісті, і окрему групу для тих, чиї рідні загинули. Це дві окремі групи, які ми тепер провадимо, бо вони по-різному переживають свою втрату: ті, хто ще має якусь надію на те, що син, чоловік чи брат повернеться, по-іншому переживають втрату, ніж ті, хто вже знає остаточно, що їхня дитина, чи чоловік, чи брат вже ніколи не повернеться».

Всі потребують відчути підтримку

Отець Олександр підкреслив, що вони допомагають не тільки тим, хто належить до церковної спільноти. «Майже половину з цих людей не є віруючими. Можливо, вони охрещені, але не практикуючі, – зауважує він. – Для них важливо, що хтось з ними, що хтось ними піклується, і також допомагає їм не лише пережити це горе, пережити цю втрату, але також потім у цих спільнотах, в цих групах ми думаємо, як допомогти, наприклад, віднайти когось чи допомогти в конкретний спосіб, куди звернутися, як звернутися, як написати листа. Тобто вони віднаходять не лише психологічну, духовну підтримку, але знаходять також певні нові рішення, як далі діяти».

Відповідаючи на запитання про те, яким чином люди дізнаються про такі зустрічі, отець Олександр пояснив, що спочатку про це було оголошено в костелі, а потім учасники зустрічей передають інформацію іншим.

Всеохоплюючий підхід

Як пояснив наш співрозмовник, супровід людей, що переживають втрату, охоплює різні виміри людини: тілесний, духовний та психічний; і вони чітко розмежовують ці сфери, присвячуючи зустрічі різним темам. «Духовна допомога може включати сповідь, духовну розмову, супровід духівника, – каже він. – Ми залучаємо кваліфікованих експертів і кажемо людям, наприклад, що сьогодні зустріч буде з психологом, або зустріч буде присвячена тому, щоб ми навчилися переживати, коли ми вдома, коли приходить сум, горе, і нам важко опанувати своє тіло, щоб ми навчилися, наприклад, правильно дихати, як опанувати себе, як переживати горе самому вдома або як допомогти в цьому комусь іншому. Тобто ми чітко відрізняємо одне від одного, і заздалегідь попереджуємо учасників про наступні зустрічі, тобто говоримо, яка зустріч буде наступної неділі чи через тиждень, щоб вони знали певну логіку подій і що буде відбуватися».

Фахова підготовка до супроводу

«Боже Провидіння настільки дивне, що рік чи півтора перед повномасштабним вторгненням я зустрівся зі своїми друзями, які мені запропонували пройти в Німеччині курс травмотерапії, – розповідає отець Олександр, відповідаючи на запитання про те, як він здобув знання, необхідні для того, щоб допомагати цим людям. – Всередині лютого, перед самим повномасштабним вторгненням, я закінчив цей курс. І це, насправді, я вважаю Божим Провидінням, бо це дало мені ключі для розуміння певних подій, певної логіки людської психіки, знання про те, як люди можуть не переживати травму. І там я також там познайомився з багатьма друзями, з багатьма експертами і вже мав основу для того, як діяти. Тобто навіть якщо я щось не розумію, то можна залучити тих, хто набагато більше кваліфікований. І тепер навіть ті, хто вже провадять цю групу, продовжують різні вишколи. Наприклад, в Німеччині і тут в Україні є вишкіл для того, щоб навчитися допомагати цим людям. Так само і я надалі навчаюсь на трьох різних психологічних напрямках, щоб зрозуміти, як допомагати».

Потрібен час, щоб загоїти рани

Наш співрозмовник підкреслює, що пережиті травми не зникнуть після закінчення війни. «Сама травма війни, пережиття війни, ці події війни надовго залишаться в психіці і в голові людей, – зазначив він, – і над цим потрібно буде працювати ще не одне десятиліття, і тому тепер також ми підготовляємо людей, групи. У вересні-жовтні ми також плануємо відкрити Центр реабілітації для військових, їхніх сімей і дітей».

Дати відчути, що вони не самі

Духовна підтримка, яку отець Халаїм пропонує людям, що переживають втрату, полягає в тому, «щоб вони пам'ятали, що вони ніколи не є самі». «Тобто, навіть якщо їхні діти загинули, ми віримо в спілкування святих, і тому їхні діти – завжди поруч, – каже він. – Ми молимося за них і віримо, що ці діти в Божому Царстві. Важливо, щоб родичі загиблих відчували цю присутні своїх рідних, близьких. Для тих, в кого діти є в полоні або зниклі безвісті, то щоб вони ніколи не втрачали надію, щоб вони не переставали шукати, не переставали молитися, бо особливо це відчувають ті, хто перебуває в полоні, тобто солдати, військові. Вони відчувають в особливий спосіб цю материнську підтримку.

Важливо донести, що Церква таких людей ніколи не покидає, що вони завжди можуть знайти підтримку, допомогу, що ми є з ними, ми молимося з ними, ми переживаємо з ними. Ніхто не дає фальшивих ідей, що ця рана зникне, що ця рана з часом пройде, бо вона буде: вона переживатиметься по-іншому, але вона буде, бо такі рани не зникають, вони будуть боліти все життя, вони будуть кровоточити все життя. І важливо дати зрозуміти, що ми завжди поруч й допоможемо їм це пережити, що вони ніколи не є самі, бо багато матерів, дружин залишилися самі, не маючи нікого, і вони мають таке відчуття, що вони більше нікому в світі не є потрібні. І тут Церква дає таку підтримку, допомогу, дає зрозуміти, що вони комусь потрібні, що для них завжди хтось є поруч. І важливо також нагадувати, що їхні діти, чоловіки, сини боролися за щось справедливе, за щось світле, що вони віддали життя, за те, щоб хтось жив інший, тобто, в певному сенсі, вони є героями, які захищають, стають на захист».

Приготування суспільства до підтримки тих, хто втратив рідних

Отець Олександр вказує на важливість того, аби виховувати всю спільноту, все суспільство до того, як допомагати людям, які переживають біль втрати. «Важливо, щоб спільнота також не входила занадто далеко в пережиття іншої людини, щоб знала певні бар'єри, межі, бо таким людям надзвичайно важко відкритися комусь чужому, впустити когось у своє горе, у свою трагедію, – пояснює він. – Окрім психологічної формації для людей, які самі є травмованими, ми також проводимо зустрічі й тренінги для всіх бажаючих, щоб вони також зрозуміли, як вони можуть допомогти. Проводимо курси для дружин військових, чи матерів військових: наприклад, коли вони телефонують, які запитання можуть ставити військовим, що можуть запитувати, як спілкуватися. Тобто, потрібно розуміти, як себе поводити в певних ситуаціях, бо це ситуації, які повністю відрізняються від тих, які ми переживаємо у звичайний період».