ЦЕРКВА

Другий Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Несподіване оголошення

Продовжуємо вивчати надзвичайну подію в житті вселенської Церкви минулого століття, тобто Другий Ватиканський Собор, 60-ліття з проведення якого ми тепер відзначаємо. Попереднього разу ми згадали, про те, якими були очікування колегії кардиналів від вибору Папи Івана ХХІІІ і про перші несподіванки, пов’язані з цим обранням. Цього разу прослідкуємо перші реакції на оголошення про скликання вселенського собору.

о. Андрій Твердохліб

28 жовтня 1958 року кардинали, зібрані на конклаві після смерті Папи Пія ХІІ, обрали Наступником святого Петра кардинала Анджело Джузеппе Ронкаллі, який був Патріархом Венеції та обрав собі ім’я Іван ХХІІІ. На момент обрання він уже мав 77 років. Попереднього разу ми сказали, що першою несподіванкою став вибір папського імені – Іван ХХІІІ. Ім’я, що було досить популярним серед Римських Єпископів аж до початку XV століття. Однак після тодішнього Папи Івана ХХІІІ (1410-1415), який вважається антипапою, це ім’я перестали обирати.

Аудіоверсія

Другою великою несподіванкою стало повідомлення папи про рішення підготувати та провести Собор. Таке своє рішення він проголосив менш як за три місяці після свого обрання. Іван ХХІІІ обрав датою повідомлення про Собор 25 січня 1959 року, свято Навернення апостола Павла. Місцем такого повідомлення стала папська базиліка святого Павла поза мурами. Однак, перш ніж повідомити колегії кардиналів своє рішення, він бажав почути думку державного секретаря кардинала Доменіко Тардіні, який прийняв цю думку з великим ентузіазмом.

У своєму щоденнику Папа Ронкаллі так описав зустріч із кардиналом Тардіні: «15 січня, четвер. Під час розмови із Тардіні я хотів засягнути його думки стосовно ідеї, яку маю намір запропонувати членам колегії кардиналів, які прибудуть до базиліки святого Павла 25 січня. (...) Ідея про Вселенський Собор із можливістю доповідей усіх католицьких єпископів кожного обряду та кожного регіону світу. Моє серце було сповнене ваганням та невпевненістю. Відповідь, що я її одразу ж отримав, була для мене настільки хвилюючою, що я навіть не міг розраховувати на такий приємний сюрприз: “О! Та це ж є світла та свята ідея. Вона походить направду з небес. Святіший Отче, її потрібно розвинути, опрацювати та поширювати. Це буде великим благословенням для усього світу”. Я був щасливий. Дякував Господеві, що мої плани отримали таку печатку підтвердження».

Будучи впевненим в правильності свого рішення, після завершення богослужіння в базиліці святого Павла, Папа Іван ХХІІІ на короткій зустрічі із кардиналами, які також були присутні на цій молитві, у приватний спосіб повідомив їм про своє потрійне рішення: проведення дієцезального Синоду в Римі, скликання вселенського Собору католицької Церкви та оновлення кодексу канонічного права. На цій зустрічі були присутні 17 кардиналів і, за винятком двох, усі були італійцями.

Офіс особистого секретаріату папи запросив кардиналів взяти участь у молитві вечірньої та затриматися після неї, оскільки Папа повинен оголосити деякі цікаві повідомлення. Більшість кардиналів були не надто уважними до цієї звістки, думаючи, що літнього віку папа захоче провести духовні роздуми над подією навернення святого Павла в день його літургійного згадки та розповісти про стосунки з іншими християнськими конфесіями. Тільки три особи знали про справжній зміст слів, які мали бути проголошені того вечора: папа, його особистий секретар та державний секретар кардинал Тардіні.

Отже, новий папа повідомив про своє рішення деяким кардиналам у капітульній залі при базиліці святого Павла поза мурами після завершення богослужіння в рамках тижня молитов за єдність християн. Увійшовши до базиліки, він помітив, що група присутніх кардиналів була досить нечисельною і йшлося передусім про прелатів старших віком та таких, які не мали обов’язків в римській курії.

Ця новина про рішення папи була сприйняти з певною прохолодою зі сторони римської курії. Водночас вона досить швидко облетіла кожен куток нашої планети, породжуючи очікування та зацікавлення як серед сильних світу цього, так і серед звичайних мешканців. Попередній Собор відбувся майже сто років назад і в Церкві назбиралося чимало питань, на які потрібно було знайти адекватну відповідь.

Новина про скликання Собору була опублікована в L’Osservatore Romano за 26-27 січня, однак без особливого наголосу. Так, наче йшлося про якусь другорядну подію в житті католицької Церкви. Хоч вона й була розміщена на першій сторінці, однак внизу на марґінесі, майже схована та в кількох словах: «Що стосується проведення Вселенського Собору, він, згідно думки Святішого Отця, має намір не лише збудувати народ Божий, але також хоче бути запрошенням до Спільнот нез’єдинених у пошуках єдності, до чого прагне так багато душ з усіх куточків землі».

За проханням Папи Івана ХХІІІ кардинали мали б подати йому у письмовий спосіб їхні враження від новини про скликання Собору. Такого листа із запрошенням було надіслано від імені кардинала Тардіні. Варто згадати, що відповідей на цього листа надійшло лише 26 із 74. Більшість із них містили формальну відповідь про те, що кардинали отримали текст звернення промови папи. Всі інші, натомість, дотримувалися режиму тиші.

Одним із перших листів, у якому висловлювалася підтримка такого рішення, був лист до кардинала Тардіні від Архієпископа Мілану кардинала Джованні Баттіста Монтіні, датований 2 лютого 1959 року. Цей лист містив звернення архієпископа Монтіні до Міланської дієцезії від 26 січня, в якому він давав свій коментар щодо проголошення Святішим Отцем Собору. Наведемо лише деякі важливі думки, що містилися у ньому:

«Наближається історична подія надзвичайної ваги. Не подія, що породжує ненависть чи терор, якими можуть бути війни зі своїми надзвичайно жахливим наслідками. Не подія, що може мати вплив на політичні стосунки, якими часто є швидкоплинні надзвичайні людські зусилля. Не подія, що може мати вплив на наукові відкриття чи тимчасову вигоду, якими часто є сумнівні надзвичайні винаходи нашої цивілізації. Але надзвичайна подія, сповнена миру та правди. Історична подія, що дивиться у завтрашній день. Надзвичайна подія для народів та людських сердець, для Церкви загалом та для усього людства зокрема.

Цей Собор буде великим у всіх розуміннях цього слова. Нічого схожого до цього часу Церква ще не мала за двадцять століть своєї історії. Великим як за чисельністю, так і за духовним єднанням. Великим за всеохоплюючою єдністю своєї ієрархії. Великим за вселенськістю свого виміру через залучення всього світу як географічного так і цивільного. Історія відкривається нашим поглядам за посередництвом великих та столітніх бачень. Христова Церква постане перед нами зібраною довкола єдиного справжнього пастиря, вікарія євангельського Доброго Пастиря. Вона відкриє свої двері, запрошуючи та очікуючи на загублене стадо, яке, можливо, буде готовим до доленосного великого повернення».

Опісля першого моменту загальної несподіванки, почалися попередні кроки з підготовки до Собору. Хоча, варто зауважити, що такі кроки були досить повільними. Буде справедливим, однак, згадати і про те, що два безпосередніх попередники Папи Івана ХХІІІ – Пій ХІ та Пій ХІІ – розпочали процедури із дослідження умов та обставин з метою підготовки до скликання Собору в 1923 та в 1949 роках відповідно. Однак такі плани не дійшли до свого логічного завершення. Причиною цьому були події в міжнародній політиці тих років і, як наслідок, боязнь того, що можливий Собор доведеться перервати, як це сталося в часи Папи Пія ІХ під час проведення Першого Ватиканського Собору (1869-1870).

Джерела:

Piero Doria, Storia del Concilio ecumenico vaticano II;
Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti;
Marco Pietro Giovannoni, Introduzione al Concilio Vaticano II.