Хвилювання за своїх дітей, які воюють на фронті. Відвага українських матерів
Світлана Духович – Ватикан
«“Мамо, я зобов'язаний захищати свою батьківщину. Якщо не ми, то хто допоможе?” – це мені сказав мій син, який народився 26 років тому у вільній незалежній Україні». Сьогодні син пані Ліди на фронті. Його мати перебуває в Італії, вона належить до міжнародного молитовного руху «Матері в молитві», який поширений у понад 100 країнах світу і об’єднує жінок і чоловіків різних віросповідань. У серці Ліди поєднуються любов і хвилювання, які переживає кожна матір, що має дитину на війні, а також почуття довіри та пошани до вибору свого сина, що, які всі українці, прагне бачити вільною свою країну.
Пані Лідо, що Ви сказали своєму синові, коли він Вас сказав про своє рішення йти воювати?
Коли розпочалось повномасштабне вторгнення ворога на нашу батьківщину, звісно, як мама, я хвилювалася за своїх дітей, а особливо за хлопців. На наступний день мені зателефонував молодший син, який перед тим певний період служив у війську. Він сказав: «Мамо, я зобов'язаний захищати свою батьківщину. Якщо не ми, то хто допоможе?» Моя відповідь була такою: «Не можу тобі сказати “ні”, не можу сказати “так”. Ти дорослий, маєш свідомий погляд на речі, я тебе поважаю, люблю і обіймаю материнською любов'ю, хоч ми на відстані двох тисяч кілометрів».
А що Ви переживали у своєму серці?
Спочатку був розпач, обурення. Це тривало кілька днів, але я себе взяла в руки. Потрібно бути сильною духовно: покладатися на молитву, бо молитва дає душевний спокій, підбадьорює до праці. Потрібно молитись і працювати, допомагати рідному синові – воїну, а також іншим: дітям-сиротам, які залишились без батьків, які втратили все, пораненим, і тим воїнам що втратили кінцівки, здоров'я під час бойових дій. Потрібно творити діла милосердя.
Коли Ви зустріли свого сина, що він Вам розповідав?
Була зустріч із сином в період кількох днів відпустки-реабілітації. Це був період радості, період спілкування. Він розповідав про побут військових, про те, як долають психологічні труднощі. Певний період з ними перебуває капелан, а інколи вони самі вислуховують один одного у дружньому, спокійному колі, і таким чином звільняють свої емоції. А найцікавіше це те, що багато тварин – собак і котів – наблизилися до них, які не відходять далеко, бо відчувають любов і повагу. Від нього звучало одне прохання: «Довіряймося Богу завжди». Але він також казав: «Довіртесь військовим, не падайте у паніку, бо це перший ворог. Ми військові хочемо бачити нашу батьківщину вільною, красивою, квітучою, такою, як вона була до початку війни. Ми дякуємо вам, батькам, що нас виховали, дали змогу навчатися, подорожувати і знайомитись із світовими цінностями. Довіртесь молодим. Бо, насправді, усі молоді хлопці, дівчата свідомо стали на захист власної домівки України».
Що Ви робите для того, аби не піддаватися хвилюванню і страхові за життя свого сина?
Перебуваючи далеко від рідних, ми гуртуємось навколо нашої церковної спільноти. Дякуємо нашим духівникам, які нас завжди підтримують своїми науками, що дають нам розраду і добру пораду. Ми також об’єднуємося у спільноту “Матері в молитві”, яка вже 17 років згуртовує українських матерів на теренах Італії.
Що Вам говорять італійські матері, коли дізнаються, що Ваш син служить на фронті?
Багато знайомих матерів з італійської спільноти “Матері в молитві” подивляють нас українок. Вони кажуть: «Ви сильні, ви не впадаєте у відчай, гуртуєтеся, молитеся і допомагаєте усім, хто в потребах».
А що Ви кажете українським матерям і сім’ям, які мають дітей на фронті?
Я кажу, що ми повинні довіряти нашим синам і донькам, які свідомо стали на захист рідної батьківщини. Вони наше майбутнє. Коли ми виховували своїх дітей, як вони ставали на ноги, починали говорити, вчили перші молитви, йшли з батьками до церкви, пізнавали сімейні цінності, вони довіряли своїм батькам. В цей період вінйни ми довіряємось своїм дітям. Вони своїми вміннями і жертвами захищають нашу батьківщину. Вони виборюють свободу для майбутніх поколінь.
У цей день, присвячений матерям, хочу привітати матерів у всьому світі, складаючи подяку нашій Небесній Матері Богородиці, яка нас оберігає, кріпить, і нам допомагає на чужині.
