Італійський місіонер: відповіддю на трагедію війни в Україні є людяність багатьох
Світлана Духович – Ватикан
«Я вважаю, що завдання кожного з нас – поставити собі запитання: “Що я можу зробити?” Я ніколи не зможу змінити хід війни, бо це не залежить від мене, але можу зробити щось маленьке. І якщо ми всі спробуємо відповісти на це запитання, то дійсно знайдемо в собі сили і зрозуміємо, що конкретно можемо зробити», – зазначає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News отець Лука Бовіо, що належить до Згромадження Місіонерів Божої Матері Утішительки (італ. Missionari della Consolata).
Початок війни і допомога біженцям
Отець Лука родом з Італії, але вже 15 років перебуває на місії у Польщі, тому добре розмовляє польською. Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, священик разом зі своєю спільнотою, що має дім у передмісті Варшави, долучився до допомоги українським біженцям. У співпраці з місцевою парафією вони знайшли прихисток для понад 2 тисяч людей. Пізніше, коли питання прийняття біженців вже стало менш нагальним, отець Бовіо разом з польським священиком о. Лєшеком Крижою вирішив особисто возити в Україну допомогу. Лише за минулий рік він побував в Україні п’ять разів.
Втома і надія в очах людей
«Кожна моя поїздка була нагодою зустріти багатьох людей, – розповідає отець Лука. – Ми привозили і надалі привозимо допомогу по всій країні: від найвіддаленіших від фронту міст, як наприклад, Львів та інші міста, де багато біженців зі східних областей, і до передової: остання наша поїздка була до Херсона, перед тим ми їздили до Харкова».
Священик підкреслює, що, спілкуючись з цими людьми, він помітив, що вони втомлені війною, бо війна триває вже більше року, а в деяких регіонах країни ця війна триває безперервно вже дев'ять років. «Але поряд з втомою, в багатьох людей я побачив надію, що ця війна рано чи пізно закінчиться, – зауважив він, – і я сподіваюся, що вона закінчиться якомога швидше. Зрозуміло, що на даний момент реалістично нелегко побачити кінець, тому що ситуація дуже складна. Але ми не повинні забувати про мету, яку ми маємо досягти і якою є мир».
Церква допомагає людям зберігати людяність
Відвідуючи різні міста і села України, отець Бовіо мав також нагоду зустрітися з різними представниками Церкви. «Я захоплююся цими людьми – священиками, ченцями і черницями, єпископами – які за власним бажанням залишилися там, де були до початку війни, – наголосив він. – Я захоплююся ними, тому що це нелегко. Вони виявили і виявляють велику мужність, і ця близькість до людей – безцінна, так само, як гуманітарна допомога, чи навіть більше. Бо брак матеріальних благ спричиняє страждання, але не забуваймо, що найбільше страждання – це брак людяності, якої цих людей позбавили за кілька хвилин, за кілька днів. І присутність Церкви, осіб, які перебувають з Божим людом, – це знак присутності, яка промовляє до людей: “Я тут, я з вами у стражданнях. Я не втечу. Я допомагаю вам, скільки можу. Страждаю з вами, надіюся разом з вами і ділюся з вами тим, що отримую”. Я бачу, що саме так поводять себе ці люди Церкви, і я щиро прошу всіх надалі молитися за них, щоб вони завжди мали силу, мужність і завжди могли вказувати мету, на яку ми всі надіємося і якою є мир, і щоб він якомога швидше прийшов також і завдяки їм».
Добро має перемогти у цій війні
Українці усвідомлюють, що війна змінює людей. «Я думаю, що війна трохи змінила і мене», – ділиться наш співрозмовник, вказуючи на численні знайомства і контакти, які він зав'язав саме через війну. «Війна потворна, війна страшна, війна руйнує, вона несе смерть, – підкреслює він. – Але я також хотів би розповідати всім не лише про цю трагедію, але й спробувати показати, що є й позитивний бік, є багато людяності, яка рухається в сторону війни, люди, які, незважаючи ні на що, хочуть щось робити, хочуть допомагати, хочуть бути поруч з українцями, і я зустрів багато таких людей. І це означає, що на таку велику трагедію, яку тепер переживає Україна, є відповідь добра, яка є більш мовчазною відповіддю, набагато менш очевидною, ніж зло. Ця відповідь добра існує, і вона є сильною. І я хочу свідчити про це».
Отець Лука додав, що до нього зверталися численні люди з різних країн світу з проханням переправити в Україну різні види допомоги. «Це свідчить про те, що перед обличчям такої великої й трагічної реальності є позитивна реакція, і було б дуже сумно, якби її не було. Цю позитивну відповідь потрібно будувати, підкреслювати, в неї слід вірити і про неї пам’ятати, бо війна нас лякає, і це закономірно. Але добро має бути сильнішим, воно має перемогти у цій війні, і ми всі в це віримо», – наголошує він.
Важливе запитання: «Що я можу зробити?»
На відміну від осіб, які особисто переживають події війни, люди, що перебувають далеко від неї, ризикують піддатися байдужості. Аби уникнути цього, італійський священик радить ставити собі просте запитання: «Що я можу зробити?». «У мене немає можливості змінити хід війни, – зазначає він, – тому що це не залежить від мене, але я можу зробити щось маленьке. І це запитання, на яке ми всі повинні спробувати відповісти. Тоді знайдемо в собі сили і також зрозуміємо, що конкретно ми можемо зробити. І ми всі – від дітей до дорослих, до людей похилого віку – можемо зробити щось конкретне».
Отець Лука розповів про один маленький епізод з однієї із його подорожей на Херсонщину, під час якої його супроводжував місцевий священик. Перебуваючи неподалік від річки Дніпра, він ненадовго зупинився на березі, і його спонтанною реакцією була молитва. «Господи, допоможи нам, бо ми справді немічні перед цим», – просив він Бога. «Це маленька краплина в морі, – каже він, – але навіть не подорожуючи так далеко, кожен із нас може і повинен зробити щось позитивне, дати свою позитивну відповідь. Святий Павло каже: “Перемагай зло добром” (Рим 12, 21). І коли зло велике, то не треба лякатися, ти не зможеш його повністю подолати, але хоч ту маленьку крапельку добра, яку ти можеш зробити, принеси її, і ти побачиш, що багато маленьких крапель справді можуть дати великий результат, велике полегшення для багатьох людей».
