Архиєпископ Ісао Кікучі: Карітас допомагає наново віднаходити надію
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Devin Watkins - Ватикан
«Допомагати людям зрозуміти, що вони не забуті – ось справжня місія Карітасу», – наголошує в інтерв’ю для Vatican News Архиєпископ Токіо та Голова Єпископської Конференції Японії Тарсикій Ісао Кікучі, якого 22-га Генеральна асамблея «Caritas Internationalis» обрала головою цієї організації. У розмові з нашим колегою, що відбулася наступного дня після обрання, ієрарх поділився думками про свою нову місію, звернувши окрему увагу на пробудження надії.
Свідчити Божу любов
«Caritas Internationalis – це друга за величиною гуманітарна організація в світі після Міжнародного Червоного Хреста. Її знають як професійну неурядову організацію, шо допомагає людям у важких обставинах, але ми в дійсності є не лише НДО, а чимось набагато більшим. Ми – організація Католицької Церкви, інституція на служінні Церкви. А це означає, що Карітас повинен бути свідченням Божої любові», – наголосив архиєпископ Кікучі, відповідаючи на запитання про те, які завдання ставить перед собою в новому служінні. Він підкреслив, що йдеться не тільки про те, щоби давати їжу, матеріальну чи будь-яку іншу допомогу, але бути «свідками Божої любові, показувати людям, що саме так Господь любить усіх людей».
Щоб ніхто не почувався забутим
Однією з тем, які обговорювалися під час Генеральної асамблеї, була увага до людей, які є забутими, яким не допомагають інші організації. Ділячись думками про цей аспект, новообраний очільник «Caritas Internationalis» згадав про свій досвід волонтерського служіння в Карітасі Японії, в рамках якого він 1995 року поїхав працювати в табір біженців у сучасній ДР Конго. Там бракувало всього. «Коли я вдруге приїхав до табору, я познайомився з його керівниками. Я запитав, чого вони потребують, і очікував, що вони казатимуть: “Потребуємо їжі, освіти, ліків, даху над головою”, чи щось подібне. Тобто, великий перелік потреб. Вони ж сказали: “Отче, ти приїхав з Японії. Тож коли повернешся в Японію, скажи, що ми тут є: бо про нас забули”. Це мене справді шокувало. Опісля я зустрів багато людей в різних частинах світу, в різних країнах, уражених стихійними лихами, людей у зонах бойових дій чи війни. Я завжди чув ту саму історію, те саме волання: “Ми забуті”», – сказав ієрарх, підкреслюючи, що саме в цьому й полягає справжня місія Карітасу: показати людям, що вони не забуті.
Надію неможливо «імпортувати»
Ділячись думками про те, як приналежність до місіонерського чернечого згромадження вплинула на місію служіння милосердної любові, архиєпископ Кікучі розповів, що після рукоположення він, як молодий священик Згромадження Місіонерів Божого Слова, поїхав на служіння в Ґану в західній Африці, де служив вісім років. У той час економіка країни була слабкою і багато людей жили в злиднях, вмирали від СНІДу, що швидко поширювався, було дуже багато різних проблем. Але люди здавалися щасливими, й на запитання чому це так, відповідали: «Отче, ми маємо особливу магію». В чому вона полягала? В тому, що в цьому культурному контексті люди допомагали одні одним, ніхто не помирав на узбіччі дороги. «Це лягло в основу моєї переконаності в тому, що якщо не забуватимемо про людей, то зможемо пробудити надію на виживання. Ми не можемо привезти надію з-за кордону. Можемо привезти їжу, матеріали, все інше з-за кордону й роздати людям. Але ми не можемо привезти і роздати надію. Надія повинна зродитися в їхньому серці», – підкреслив Президент «Caritas Internationalis», пояснюючи, що не можна наказати пробудити надію, але можна дати зрозуміти, що люди в біді не забуті, і це пробуджує надію.
