Італійські дієцезії приймають українських дітей на канікули

Sofiya Ruda / Світлана Духович – Ватикан

Сорок двоє дітей разом зі своїми вихователями – загалом 80 осіб – з Нікополя та Кривого Рогу Дніпропетровської області проведуть кілька тижнів серпня в дієцезіяїх Сеніґалії, Асколі-Пічено та Мачерати, що в регіоні Марке (Італія), завдяки сприянню Карітасу, місцевих громад, а також за підтримки Апостольської Нунціатури в Україні та Єпископської Конференції Італії.

Важливість простих жестів

Директор Карітасу дієцезії Сеніґалії Джованні Бомпрецці зазначив в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News, що отримавши пропозицію від італійського єпископату прийняти українських дітей, вони відразу погодилися, бо хотіли подарувати «можливість пережити період радощів та безтурботності, тим, хто бачив жахливі речі і переживає справді драматичну ситуацію».

«Раніше тут, у Сеніґалії, ми вже приймали велику групу з п’ятдесяти осіб, – пригадує очільник Карітасу. – У цей період лиха ми завжди організовуємося якнайкраще, щоб проявити гостинність до тих, хто дуже терпить і живе у справді небезпечному регіоні». Він вказав на неоціненну допомогу багатьох місцевих волонтерів, які дарують українським дітям і підліткам свій час навіть на свято Внебовзяття, яке в Італії є офіційним вихідним днем. «Драма війни не може залишити нас байдужими, – підкреслив він, – приймаючи цих дітей і бачачи страждання в їхніх очах, а також користь, яку їм дають ці моменти спокою і безтурботності, ми відкриваємо для себе важливість простих жестів».

Щастя бачити море

Про свій досвід перебування з українськими дітьми та матерями розповіла також одна із працівниць фонду «Карітас Сеніґалія» Беатріче Ґаллі. Вона зазначила, що після довгої подорожі з України, яка тривала понад тридцять годин, українські гості були дуже втомлені, але коли зрозуміли, що поруч море, то дуже зраділи. «Коли ми з ними на морі або займаємося іншими видами діяльності, то діти дуже веселі та безтурботні. Однак іноді ми бачимо їх сумними та замкнутими, тож у таких випадках ми намагаємося залучити їх до якихось ігор і зробити щось разом», – ділиться Беатріче.

Життя, позначене війною

Працівниця Карітасу зізнається, що досвід перебування з українськими дітьми та їхніми матерями, її збагачує. «Слухаючи їхні розповіді, я розумію, що десь зовсім недалеко від нас життя людей повністю перевернулося, – каже вона. – У житті цих дітей, на жаль, війна стала звичним явищем. Найбільше мене здивувало і налякало те, що діти звикли думати, що це нормально. Натомість, вони повинні би переживати досвід, притаманний їхньому віку, не переповнений страхом, болем, тривогою і тими картинами, свідками яких вони були. Я замислююся над тим, наскільки швидко все може змінитися і порушити повсякденне життя навіть маленьких дітей, таких як вони».