Отець Коласа: австрійські Церква і суспільство відразу підтримали українців

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що життя українців сучасної епохи розділене на до і після 24 лютого 2022 року. З такою думкою погоджується також о. Юрій Коласа, український греко-католицький священик, який служить у Австрії. Українська Греко-Католицька Церква в цій країні не має власної ієрархії, тож вірні перебувають під опікою Віденського Архиєпископа кардинала Крістофа Шенборна як ординарія для вірних східного обряду в Австрії, а отець Юрій від його імені безпосередньо виконує це служіння як Генеральний вікарій. У вересні священик перебував у Римі, де брав участь у праці Синоду Єпископів УГКЦ, під час якої також погодився на інтерв’ю для нашої редакції. В ньому розповів про те, як початок широкомасштабної війни в Україні вплинув на життя української громади в Австрії й про те, як на цю трагедію відреагувала місцева римо-католицька Церква та суспільство загалом. Йдеться не тільки про матеріальну допомогу, але й про духовну підтримку, що вилилася в участь у молитовній ініціативі «Вервиця єднає», що справді єднає в молитві українців і не тільки в усіх куточках світу.

Отче, якою була громада українців греко-католиків у Австрії до початку широкомасштабного вторгнення і як ці сумні події вплинули на склад цієї громади, на її наповнення?

До цього повномасштабного вторгнення, до лютого 2022 року, ми в Австрії мали вісім громад Української Греко-Католицької Церкви, і ми мали дев'ять священиків, які опікувалися цими громадами. На превеликий жаль, ми знаємо, що дуже велика кількість були змушені покинути Україну, і це в тому числі вплинуло на ситуацію в Австрії. Отже, на сьогоднішній день, згідно офіційної статистики, в Австрії дев'яносто п'ять тисяч офіційно зареєстрованих вимушено переселених осіб. Це спонукало нас до створення нових громад: в останні півтора року ми створили шість нових громад у різних містах по цілій Австрії, а також звернутися до наших владик в Україні з проханням делегувати священиків. Тож протягом останніх півтора року отримали п'ять нових священиків, які опікуються нашими вірними в цих нових громадах.

Очевидно, не всі, хто приїжджає, є вірними УГКЦ, але всі, що приїжджають, потребують підтримки і допомоги, щоб спочатку подолати шок від пережитого, а згодом ставати на ноги в нових обставинах. Як загалом австрійське суспільство та місцева Римо-Католицька Церква зокрема відгукнулися на цю трагедію?

Щодо конфесійної приналежності тих українців, які приїжджають тепер до Австрії, ми зробили соціологічне опитування, щоби для себе зрозуміти, хто є ці люди, які приїжджають до Австрії. Воно було досить таки репрезентативним опитуванням, його допомогли провести наші соціологи з Києва, які тепер перебувають в Австрії. Виявилося, що сорок один відсоток з тих новоприбулих українців ідентифікують себе або зазначили себе як вірні православної Церкви. Двадцять три відсотки зазначили в цьому опитуванні, що вони вірять в Бога, але не мають жодного відношення до Церкви, а декотрі з них не є хрещені. І 9,8% зазначили, що вони атеїсти. І для нас це дало підставу відкрити двері своїх храмів, своїх громад, для всіх, хто шукає Бога. Ми зрозуміли, що тридцять п'ять відсотків – це досить великий відсоток людей, які просто шукають Бога або Його ніколи не пізнали. І в цьому нас дуже сильно підтримала також місцева римо-католицька Церква. Єпископська Конференція Австрії і місцеві римо-католицькі єпископи підтримали нас в тому, що допомагали створювати нові громади. Загалом, римо-католицька Церква в Австрії від перших днів повномасштабного вторгнення дуже сильно підтримувала. Проявилася надзвичайно велика хвиля солідарності серед австрійського населення. І це попри те, що в Австрії відбувалися якраз в тому часі дуже гострі політичні дебати щодо того, чи потрібно підтримувати біженців, чи не потрібно? Та коли виникла конкретна потреба, тисячі і тисячі австрійців робили все, що було в їхніх силах, щоби допомогти як людям в Україні, відсилаючи гуманітарну допомогу, і також тим, які приїжджали до Австрії. Ми виявили, що більше як вісімдесят відсотків людей, які приїхали до Австрії, були прийняті в австрійські сім'ї. Тобто, в порівнянні з хвилею міґрації 2015 року, тоді було навпаки, більш як вісімдесят відсотків централізовано розміщені. А тепер люди просто приймали українців до себе в свої помешкання, надавали різні можливості, супроводжували їх, допомагали дітям іти до школи, купували шкільні приладдя. Тож ми справді виявили надзвичайну хвилю солідарності і в перші дні війни я сам особисто пересвідчився у цьому. Ми маємо нашу центральну парафію святої Варвари в центрі Відня. І в перший тиждень, коли я приходив туди, то там стояли черги людей, просто австрійців, жінок, чоловіків, молоді, що поверталися чи з навчання, чи з роботи. Вони заходили в сусідні продуктові магазини, в аптеки, купували ліки, купували продукти і понад годину просто стояли в черзі, щоби це віддати там, де збиралася допомога.

Ті, хто приїжджає, це в основному жінки і діти, що є також суспільно вразливою категорією, яка може з легкістю потрапити в тенета зловмисників, стати жертвою негативних явищ, як торгівля людьми тощо. Як Церква старається запобігати цим явищам?

Власне, це була на початку дуже велика небезпека і нас відразу, і зі сторони австрійського уряду, і зі сторони австрійської католицької Церкви, про це відразу попередили. Були такі випадки, що якісь мафіозні мережі їхали на кордон, пропонували послуги, особливо молодим жінкам, що вони їх відвезуть до Австрії чи до Німеччини, й часом траплялося, що декотрі з цих жінок потрапляли в сексуальне рабство. Нас про це попередили, і ми зі свого боку намагалися відразу проводити інформативну кампанію. Ми повідомляли тим жінкам, які прибували в Австрію, які існують загрози, роздавали їм інформаційний матеріал. Ми робили це спільно з Карітасом: різні буклети, різні брошури, щоби жінки знали, де вони можуть звернутися, якщо виникла така небезпека, які є їхні права, коли вони приїжджають до країни. До того ж, попереджали, що вони нікому не віддавали свої особисті документи. Тобто в такий спосіб намагалися якось вберегти наших людей від цих небезпек.

Очевидно, допомога є не тільки матеріальною, але й духовною. І Австрійська Церква від самого початку організовувала різні молитовні ініціативи…

Від перших днів до повномасштабного вторгнення в усіх дієцезіях Австрії організовувалися різні молитовні заходи, молитва за припинення війни, молитоа за мир. Австрія має такий особливий досвід і особливу історію, що після Другої світової війни, коли Австрія була окупована, тут виник молитовний рух, коли люди і священики молилися вервицю за звільнення. Маючи цей досвід, в Австрії знову виникла схожа ініціатива, яка триває досі, в рамках якої кожна дієцезія раз у місяць долучається до молитви на вервиці, яка проходить в Україні в рамках ініціативи Департаменту інформації УГКЦ. Ввечері, коли, коли в Україні моляться двадцять-тридцять тисяч вірних, то в один з таких вечорів місцевий єпископ католицької дієцезії молиться разом з цими людьми, а також запрошує всіх своїх римо-католицьких вірних до цієї молитви. І в такий спосіб, в той самий час молиться вся римо-католицька дієцезія зі своїм єпископом, і з нашою українською громадою за звільнення України, моляться за мир і моляться, щоби ця війна припинилася.