Папи і Україна (4) До Києва через Рим: Князь Ізяслав і його політичні комбінації

Юрій Скіра

Як було сказано попереднього разу, конфлікт князя Ізяслава з братами 1073 року змусив його покинути Київ. Він вирушив до польського князя Болеслава ІІ. Той його прийняв, але побачивши, що він привіз з собою князівську скарбницю, фактично обікрав. Обкрадений Ізяслав вирушив далі і дістався до Нижньої Лужиці, де прийняв рішення звернутися по допомогу до Папи Римського Григорія VII.

Папа Григорій VII у 1073 році щойно посів престол святого Петра в Римі. В історію він увійде, як великий реформатор Церкви. Папа зацікавився проханням Ізяслава і виявив намір допомогти йому. Він запропонував коронувати Ізяслава на короля Русі. Це, фактично, означало передання Русі Ізяславу як лену Святого Петра. Тобто київський князь ставав васалом Папи. Вибирати не було з чого, тож Ізяслав погодився. Єдине, сам князь, з політичних мотивів, не поїхав до Риму, а вислав свого сина Ярополка, який і підтвердив все те, про що йшлося у процесі переговорів. З того часу до наших днів дійшов Молитовник Гертруди, який має мініатюру коронації Ярополка та його дружини. Тож отримавши Русь як лен, Ярославовичі розпочали приготування до повернення. Папа написав Болеславу ІІ листа, в якому закликав повернути скарбницю Ізяславу та вирушити з ним у похід на Київ. Взамін Папа обіцяв знову піднести Ґнєзно до статусу архієпископства. Справа виявилася спокусливою з точки зору політики відновлення держави, яку проводив Болеслав ІІ. Але політичні реалії не сприяли цій пропозиції: Болеславу ІІ було вигідніше підтримувати у Києві Святослава Ярославовича, а не Ізяслава. Чому? Тут є декілька причин.

У 1074 році Болеслав ІІ досягнув остаточної згоди з Святославом Ярославовичем і уклав мир. За ним, між іншим, польський князь заручився з дочкою київського Вишеславою. Крім цього, Святослав надав йому військову допомогу, надіславши війська князів Володимира Мономаха та Олега Святославовича для походу на Чеське королівство. Тож стати на сторону Ізяслава заради Ґнєзна Болеславу ІІ було не вигідно.

Неочікуваний фінал цій історії стався у самому Києві. У 1076 р. помер князь Святослав Ярославович. Всеволод Ярославович погодився на повернення Ізяслава. Тож у 1077 році він повернувся і його епопея завершилася. Але щасливого кінця тут не було. Наступного року князь Ізяслав загинув неподалік Чернігова під час війни з своїми родичами.

Цікавим залишається факт, що по поверненню на Русь Ізяслав публічно не оголошував про коронацію. Станом на 1077 рік політичної вигоди від неї для нього вже не було ніякої. А на додаткові зобов’язання справжній політик ніколи не йде. Епізод з Римом залишився для Ізяслава просто проміжним елементом на шляху до Києва. І Русь в XI ст. так і не отримала свого короля.

Євпраксія. Імператриця, жертва і черниця

Ізяслав був не єдиним руським князем, з яким мав політичні контакти згаданий Єпископ Риму. Іншою була княжна, яка дійсно потрапила у велику біду. Нею була Євпраксія, племінниця Ізяслава, онука Ярослава Мудрого.

У її житті спочатку все виглядало досить добре. Її віддали заміж за Генріха Довгого, маркграфа Південної Саксонії. Але довго вона з ним у шлюбі не була, бо він помер. По цьому Євпраксія пішла в монастир у місті Кведлінбурзі. Це був впливовий монастир, що користувався особливою імператорською опікою. Його заклали у Х ст. На час проживання у ньому Євпраксії абатисою тут була Адельгейда, сестра імператора Генріха IV. Він любив часто відвідувати свою сестру і під час одного з таких візитів побачив Євпраксію. Як покажуть наступні події, ця зустріч мала для неї фатальні наслідки.

Імператору княжна дуже сподобалася і він вияв намір з нею одружитися. У 1088 році відбулися заручини, а наступного року був укладений шлюб у Кельні. Під час своєї коронації на імператрицю Євпраксія змінила ім’я. Тепер вона стала Адельгейдою. В честь улюбленої сестри Генріха IV. Монастирські стіни Кведлінбурга залишилися позаду. Попереду було справжнє жахіття. Але перед тим, як його описувати потрібно зупинитися на складній постаті Генріха IV.

Генріх IV народився у 1050 році, а на престол зійшов вже у шестирічному віці, по смерті свого батька Генріха ІІІ. З дванадцяти років почалося його бурхливе політичне життя. Тоді його викрав архієпископ Аннон, який проголосив себе опікуном юного правителя. Потім імператор звільнився від цього опікунства і від шістнадцяти років почав утверджувати свою владу. Зокрема, у дев'ятнадцять взявся за процедуру уневажнення свого шлюбу з Бертою Савойською. Але зазнав у цьому поразки. Берна народить Генріху ще п’ятьох дітей і помре у 1087 році.

По невдалій спробі уневажнити свій шлюб, Герніх взявся за справу Міланського архієпископства. Він бажав поставити на цей важливий церковний уряд свою людину. І це був серйозний виклик владі Єпископа Риму. Спочатку імператор діяв обережно. А коли отримав контроль на Гарцькими срібними копальнями, кинув відкритий виклик. У січні 1076 року він скликав синод єпископів у Вормсі, який проголосив скинення Папи Римського Григорія VII. Але частина німецької аристократії відразу відійшла від імператора і тепер вже йому погрожувала поваленням. Тоді, власне, відбулися знамениті події каяття імператора зимою 1076-1077 років у Каноссі. Але насправді, вони були лише проміжною зупинкою у подальшому протистоянні Генріха IV і Папи Григорія VII.