О. Петро Балог: богослов’я в час війни не може бути теорією, а стає життям
Світлана Духович – Ватикан
Для людей, які займаються чи цікавляться богослов'ям, в час війни воно починає набирати екзистенційних рис, тобто перестає бути теорією, а стає життям. Таку думку в інтерв’ю для Радіо Ватикану - Vatican News висловив отець Петро Балог, ОР, настоятель домініканців у Києві та директор Інституту св. Томи Аквінського, римо-католицького вищого богословського навчального закладу, що був заснований Орденом Проповідників у 1992 році. Отець Петро розповів про діяльність інституту під час війни та про виклики, які постали у ці непрості часи як перед навчальним закладом, так і богослов’ям загалом.
Навчальний процес у час війни
Священик сказав, що після початку повномасштабного вторгнення навчальний процес в Інституті св. Томи Аквінського був перерваний лише на короткий час, а коли відновився, то лекції проводилися онлайн, тобто у форматі, який був запроваджений ще під час пандемії. «Лекції іноді переносилися, але завдяки тому, що навчання відбувалося онлайн, навчальний рік не призупинили, не перервали і не перенесли на майбутнє. Хоча, звичайно, перші місяці було, як кажуть, не до цього, але якось воно тривало».
Стосовно кількості студентів інституту, отець Петро Балог сказав, що на всіх напрямках, що включають бакалаврські та магістерські студії, катехитичні курси, навчальну програму для консультантів родинного життя, модульні курси, літургійно-музичні курси, записані приблизно 220 осіб. «Але це в теорії, – зауважив він, – бо насправді тих, які беруть участь, тобто не просто записані на якийсь курс, але дійсно беруть участь у навчанні, приблизно на третину менше». Директор інституту вказав на цікаву динаміку, яка спостерігається від початку повномасштабного вторгнення, а саме збільшення кількості абітурієнтів. «Минулого року у вересні поступило понад 70 осіб, а два роки тому приблизно 65. Це у три рази більше, аніж попередніми роками», – зазначив він, додаючи, що таке збільшення, з одного боку, пов’язане з тим, що навчання, в основному відбувається онлайн і на навчання записалося багато студентів, що мешкають поза Києвом, а також за кордоном, а з іншого боку, війна спонукає багатьох шукати відповіді на екзистенційні питання. Хоча, як відмітив наш співрозмовник, багато з тих, хто приходить з такою мотивацією, пізніше залишає навчання, бо «бачать, що треба не лише шукати сенс життя, але і вчитися».
Директор Інституту св. Томи Аквінського розповів також про модульні курси, які відкрилися три роки тому. Вони тривають рік і відвідувати їх потрібно один вікенд (субота, неділя) на місяць. Ті, хто не може приєднатися до прямої трансляції лекцій онлайн, може подивитися їх у записі. Отець Петро зазначив, що, загалом, навчальний процес відбувається у гібридній формі, тобто студенти можуть за бажанням прийти на лекцію в інститут, в аудиторію, оснащену камерою, мікрофоном і комп'ютером. Зазвичай, у цей період приходять від 3 до 8 студентів.
Велика перевага такої форми навчання, за словами нашого співрозмовника, полягає у тому, що лекції можуть слухати люди, які є поза Києвом. «Ще до 2020 року, перед пандемію, в нас не було онлайн лекцій, – каже він. – Тому лише кияни або ті, які тут живуть чи працюють в столиці, могли брати участь в навчанні, бо треба було фізично приходити. Але є й недоліки, найбільший з яких – брак безпосереднього контакту зі студентами: студенти сидять в Zoom з темними екранами; ти бачиш, що там 25 осіб онлайн, але з них один чи двоє мають включене відео, або й ніхто. І ти говориш до темного екрану. Та навіть, якщо й бачиш, то все одно це не те». Директор підкреслив, що «інститут – це не просто лекції: прийшов, посидів, послухав і до побачення», а це й інститутський театр, зустрічі, поїздки, просте спілкування, спільні перегляди фільмів, душпастирство студентів. «Тепер цього всього немає, – зазначає він, – тому, можливо, дехто приходить, і йому стає нудно лише слухати лекції і, відповідно, потім залишає. Отже, навчання цього формату має свої плюси й мінуси».
Програма навчання і нові виклики
Відповідаючи на запитання про те, чи війна вплинула на саму програму навчання в інституті, тобто чи беруться до уваги питання віри, які виникають в час війни, отець Балог зазначив, що основна програма не змінилася. «Але під час основних курсів, наприклад, з біблійної теології, чи книг Старого і Нового Заповіту, чи з філософії, літургіки, можна актуалізувати поточні теми», – зауважив він. Священик додав, що в їхніх планах – запровадження реабілітаційних курсів для професійних консультантів, які би могли допомагати як окремим особам, так і родинам долати травми а також започаткування лекцій, монографічних курсів чи конференцій із соціального вчення Церкви на такі теми, як війна і мир, справедливість, праця, безробіття, права людини, екологія, збройна агресія, кордони тощо.
Богослов’я, яке говорить не лише про радість
Директор Інституту св. Томи Аквінського зазначає, що повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну стало для багатьох людей, включно з віруючими, тим моментом, коли вони вперше так близько стикнулися з питаннями про страждання і смерть, про смисл життя, про присутність зла у світі. «Для декого це шок, – каже він, – бо було все гарно, добре, “Господь нас любить!”, “Прославляймо Бога!”, а тут стикнулися з трагедіями і злом». Домініканець підкреслив, що для тих, хто вивчає богослов’я чи історію Церкви, або читає Святе Письмо, ці теми не є новими: і раніше в світі відбувалися різні катаклізми і були війни, що забирали життя багатьох людей, але тоді «це все не фіксувалося, бо не було мас-медіа». «Якщо ти серйозно займаєшся богослов'ям, – підкреслив він, – і не тільки говориш про воскресіння, але й про те, що перед воскресінням був хрест і страждання, і під час кожного Великого Посту молишся Хресну Дорогу, роздумуєш над стражданнями, (зрозуміло, що раніше ці роздуми стосувалися наших хрестів в особистому житті, але тепер ціла країна має свій хрест), то ти вже тепер, практично, досвідчуєш те, про що молишся. Тут мова йде про співстраждання: що ми з Христом, що Христос разом з нами страждає». Власне, у світлі цих трагічних подій земного життя Христа, за словами нашого співрозмовника, можемо знаходити відповіді на питання: «Де є Бог? Де Бог, коли відбувалися трагічні події в Бучі?». «Бог там, де ті страждаючі, – наголошує священик. – Серед тих, кого вбивали, насилували, яких грабували – серед них був той самий Христос, як на Хресній дорозі: безпомічний, потім закатований і вбитий».
Важкі запитання зі сфери віри
За словами отця Балога, серед інших тем і питань, що виникають у духовній сфері, – це тема непевності (Що буде? Чи буде країна, чи не буде країни? Чи залишаться живими рідні та знайомі тощо), і «тому інтенсивно збільшується уповання на Бога, надія, довіра Богу». «Отже, богослов'я починає набирати таких екзистенційних рис, – підкреслює він. – Воно перестає бути чистою теорією і стає життям».
Домініканець зауважив, що в трагічних обставинах слід бути дуже обережними у висловлюваннях, які стосуються сфери віри. Він навів приклад одного священнослужителя, який у перші місяці війни після одного з російських обстрілів написав у соцмережах, що Бог його врятував. Але йому відразу поставили запитання, чому Бог його врятував, а інших ні. «Це важке питання, тому треба бути обережними з цим», – каже отець Петро, додаючи, що ці питання зустрічаємо і в Святому Письмі: «Наприклад, в Книгах Мудрості автор плаче, чому справедливі помирають замолоду, а несправедливі чи якісь злочинці живуть довго».
Ще одне важливе питання в цих обставинах, за його словами, це питання про те, чи молитва дає результат. «Здебільшого, люди очікують, що на прохання має бути позитивна відповідь, – каже він. – Це немов у магазині: коли я плачу за щось, то маю отримати. Звичайно, людям це важко пояснювати, але знаємо, що є воля Божа, і волею Божою ніколи не є ніяке зло, ані смерть». За словами священника, в цьому контексті важливо також говорити про поняття Божого провидіння, «яке ми до кінця не розуміємо». «Наприклад, одне з основних діянь Божого провидіння – це смерть Ісуса Христа на хресті, – підкреслює він. – Бог не хотів, щоби будь-хто помирав, але в своєму провидіння передбачив це для нашого спасіння».
Наш співрозмовник навів слова святого Августина, який писав, що Бог ніколи би не допустив зла, якби не був спроможний вивести з цього ще більше добро. Саме в цій перспективі священник заохотив дивитися також на теперішні події в Україні. «Попри негатив, горе, смерті і непевність майбутнього, бачимо певні зрушення, – каже він. – Багато людей змінило мислення. Звичайно, що проявилося також багато нікчемності, з’явилося розчарування і так далі, але змінилося багато з того, чого роками не можна було змінити: країна стала більш поєднана, ніж була, незважаючи на політичні преференції та негаразди».
Зміна перспективи
Отже, повномасштабне вторгнення, як підкреслив наш співрозмовник, стало спонукою для багатьох українців для того, щоб задуматися над тим, що «таки важливо, якою мовою розмовляєш, з ким укладаєш союзи, з ким дружити тощо». «Але тепер основне – вистояти, бо це все можна втратити – і мовні здобутки, і релігійні, і політичні, і преференції стосовно руху до Європи – це все можна втратити, якщо буде окупована вся країна», – констатує він.
Релігія і віра може допомогти знаходити натхнення, щоб відповідати на виклики, пов’язані з війною, тобто, як підкреслив отець Балог, щоб «не падати на дусі, але щось з цим робити». Саме тому, за його словами, Інститут св. Томи Аквінського має на меті запровадити згадані реабілітаційні курси, щоб «потім консультанти могли давати напрямок тим, які втратили сенс, втратили близьких, пережили горе, щоби вони не зупинялися, а йшли далі, і щоби навіть розвивалися, щоби це стало спонукою для подальшого розвитку, а не до злоби, чи гніву, бо це не конструктивне».
Прикладом такого конструктивного наставлення в складних обставинах, за словами співрозмовника, є дисиденти, які «вийшли з таборів чи переслідувань, і починали працювати позитивно». «Вони мало згадували чи плакали про своє минуле, про ті в'язниці, які пройшли, – наголошує він, – але повернувшись, починали з позитиву, розвивали, дивилися вперед, а не назад, не на помсту. Хотілося б теж, щоб і інститут міг зробити свій внесок у цей процес».
Отець Петро Балог зауважив, що «це закономірно, що емоційно хотілося би побажати ворогам найгіршого, але це для нас погано». І, зрештою, історія показує, що народи, які завдали шкоди іншим народам, після певного процесу перетворення, знову ставали складовою частиною стосунків між країнами. «Ми ж не будемо століттями жити в цьому, – зауважив він. – Нам би хотілося, щоб сусід став нормальним. Але навіть якщо це буде країна, ну така агресивна трошки, то треба навчитися, як біля неї жити». Для цього, за його словами, потрібно «розвивати свою культуру, свою мову і все своє, щоби не було приводів приходити і “захищати”».
Віра, що стає життям
Отож, богослов’я, особливо, в час таких глибоких криз, як війна, не може залишатися теорією, а повинно перекладатися на життя. Священник-домініканець пригадав Халкедонський собор (451 р.), на якому було проголошено, що Ісус Христос – досконалий в божестві й досконалий в людській природі; правдивий Бог і правдива людина. «Що це означає тепер, в часи війни? Це означає, що Він близький нам. Він – правдива людина, а людина не лише радіє, але й страждає. Він прийняв нашу природу, крім гріха, тобто Він є на стороні тих, які досвідчують наслідки гріха, а не тих, які чинять гріх. Тому Він завжди є на боці пригноблених. Зрештою, про це Він говорив у Нагірній проповіді: Блаженні вбогі духом, блаженні миротворці, блаженні ті, що плачуть. Там немає “блаженні сильні, агресивні”. Тому та постанова того собору з V сторіччя про Боголюдину, проявляється в тому, що Він є з нами у всіх наших цих переживаннях. І тому Він з нами солідарний: не просто з неба десь там далеко співчуває нам, але тут є втілений і солідарний з нами, бо перший страждає, помирає на хресті. Тому ця теологія стає дійсно практичною”.
