Владика Богдан Данило: священник – це той, що покликаний бути поруч
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Від 12 до 15 травня 2024 р. в Римі відбувалася пленарна зустріч Патріаршої комісії УГКЦ в справах духовенства, до якої входять ректори духовних семінарій та священники, відповідальні за постійну формацію духовенства. На запрошення ректора о. Луїса Касьяно, ЧСВВ, цьогорічна зустріч відбулася в Папській українській колегії святого Йосафата.
«Наша дорога до Риму тривала чотири роки: ми хотіли бути тут з вами влітку 2020 року, але на перешкоді стала пандемія», – розповів у інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News голова комісії Преосвященний владика Богдан Данило, Єпарх Пармський УГКЦ. Далі виникли ускладнення, пов’язані з початком російського повномасштабного вторгнення в Україну. «Але ми таки вирішили приїхати сюди, що також у базиліці Святого Петра на гробі священномученика Йосафата помолитися про світло миру для нашої Церкви», – сказав він.
Молитва у порожній базиліці й зустріч зі Святішим Отцем
Останній день засідань, середа, 15 травня, розпочався зі Святої Літургії на гробі святого Йосафата, що стало унікальною подією. Адже в день, коли відбуваються загальні аудієнції на площі Святого Петра, вранці базиліка зачинена для відвідувачів. Однак, було надано спеціальний дозвіл провести богослужіння. «Нам дозволили і ми були самі. Була така тиша… тишина, якої, напевно, люди, наш народ в Україні, дуже очікує», – зазначив владика Богдан, який також поділився враження про спілкування зі Святіший Отцем, яке відбулося після загальної аудієнції й на початку якого Папа привітався українською мовою: «Христос Воскрес!».
«Ми, як члени Вселенської Церкви, приїхали до нашого батька і приємно було почути, як Папа на кожній аудієнції, що підтвердилося й під час нашої зустрічі, закликав до молитви про мир в Україні, згадав про рани війни, які розривають серце. Опісля Папа, як звичайно, підходить до груп і мав нагоду зупинитися біля ректорів і відповідальних за постійну священичу формацію. Я представляв нашу групу і говорив, що це не лише отці з України, але також розсіяні по цілому світі», – сказав владика Богдан, додаючи, що на згадку про священників з Аргентини Папа розпитав про деяких спільних знайомих, а також поділився спогадами про своє дитинство та спілкуванням з владикою Степаном Чмілем. «Коли Папа вже після спільної знимки відходив від нас, то напоумив нас, кажучи: “Пам'ятайте, що єпископ Чміль був єпископом переслідуваної Церкви”. Це так приємно, що в його серці лишилася ця людина. Й усі, хто знав владику, кажуть, що це справді була Божа людина», – додав ієрарх.
Люди потребують когось, хто супроводжує
Голова комісії у справах духовенства поділився також думками про виклики, які перед священниками ставить війна, що також було серед тем, які обговорювалися під час засідань. Він зазначив, що коли ми якийсь час тому думали про блаженних новомучеників ХХ століття, то здавалося, що «час людей, які були змушені віддавати життя за Церкву, пройшов, що ми живемо вже в мирному житті». Але вже пандемія поставила певні запитання...
«Мене запитували в часі пандемії: що буде з нашими семінаристами, які не ходять на заняття, а вчаться онлайн? Чи вони будуть вміти добре служити людям? Я казав, що лікар, який знає хворобу і сам її перейшов, зазвичай, є більш терпеливим до інших. Я думаю, це саме станеться тепер з нами. Ці хлопці, які бачили рани війни, як їхні друзі воюють на фронтах, ті, що мали батьків, братів, сестер, які загинули в часі війни, вони будуть вміти відчувати людський біль. Ми говорили про супровід семінаристів в період війни, як також супровід священників, які вже служать», – сказав владика Богдан, розповідаючи також про досвід, пов’язаний із дружбою з душпастирями львівського гарнізонного храму святих Петра і Павла, де відбуваються похорони загиблих військових.
«Ці молоді священики бачили понад дев'ятсот похоронів. Я був присутній на деяких. Я бачив маму, сестру, дружину, дітей загиблих і військовополонених. На їхніх обличчях є рани війни. Ці рани несуть також наші священники. Ми стараємося йти поруч», – підкреслив ієрарх, додаючи, що травмованими є й ті, що живуть поза межами України, але слідкують за подіями, що відбуваються на батьківщині. «Люди, які працюють з тими, хто має рани і травми, кажуть, що більшість потребує людину, яка йде поруч, а священник повинен бути тим, який є поруч, і з тими, які радіють, і з тими, що страждають», – зазначив владика.
Добрі люди у світі існують…
Також і Пармська єпархія УГКЦ в США прийняла біженців та долучилася до збору різної допомоги для України. «В першу чергу, я думаю, радістю є те, що наші біженці знайшли місце миру», – поділився єпископ, згадуючи про досвід зустрічі біженців на україно-польському кордоні в перші тижні великої війни: «З польського боку був чудовий напис: “Тут ви в безпеці”. Це було те, що вітало наших біженців». Українська громада в США, теж і Пармська єпархія, яка простягається від Клівленда на півночі до теплої Флориди, «всюди, де є наші люди, вони приймали не тільки своїх близьких, своїх знайомих, але також чужинців». «Я хотів би нашому народу сказати, щоб вони були свідомі, що добрі люди в світі існують. Американське суспільство численно відгукнулося на заклик допомоги для України», – наголосив владика Богдан, нагадавши, що чимало римо-католицьких єпископів з США побували в Україні та бачили реалії, в яких живе український народ.
«На другу річницю великої війни ми зібралися в латинській катедрі міста Клівленд, церкві святого Івана Богослова, яка поміщає тисячу двісті осіб. І наші люди навіть стояли. Це були усі, не лише греко-католики, але й православні, баптисти, інші протестанти. Колись, в минулому важко було нас в однім місці зустріти, а біль і терпіння посприяли. Єпископ латинського обряду Едвард був так захоплений, що не хотів залишати катедру, хотів бути з нами, з тими, які перенесли біль. Бо там були і колишні військовополонені, адже в Клівленді є чудова клініка, що лікує ті рани, які, можливо, важко зцілити в Україні», – розповів Пармський єпарх УГКЦ.
Жнива великі, а робітників мало
Повертаючись до теми діяльності комісії у справах духовенства, розмова завершилася деякими думками про ситуацію з покликаннями в Сполучених Штатах Америки, адже з прибуттям біженців збільшилося навантаження на душпастирів. «Знаєте, жнива великі і робітників мало. Я думаю, ми завжди будемо хотіли мати більше покликань», – сказав голова Патріаршої комісії УГКЦ у справах духовенства, звертаючись із заохоченням до тих, хто слухатиме це інтерв’ю, замислитися над певними цінностями. «Сьогодні Україна вчить світ, повторюю: вчить світ про цінності, більші як хліб, автомобіль чи новий планшет. Що є такі цінності як життя, свобода, мир, можливість бути тим, ким бажаєш», – підкреслив владика Богдан, зазначивши, що потреба в священниках є, сьогодні в єпархії служить багато священників з України, особливо для тих, які прибувають тепер, для яких важливим є душпастирство українською мовою.
«Не маємо багато покликань, які були народжені в Америці, але маємо надію», – додав Пармський єпарх, поділившись, що під час засідань комісії отець Богдан Прах, колишній ректор Українського Католицького Університету, розповів, що після Першої світової війни багато січових стрільців вступило до семінарій. «Серед них є й блаженний Йосафат Коциловський, який був одним з тих, що були на фронті, а пізніше був готовий не лише служити, але став мучеником Церкви. Так що, можливо, цей час, в якому ми живемо, буде насінням кращого майбутнього для нашої нації. Сьогодні Україну розривають ранами, але одного дня ці рани будуть зцілені, й на них зможемо побудувати нове, мирне, чесне суспільство», – підсумував владика Богдан.
