Варшава: відзначення ювілеїв владики Василія Медвіта, ЧСВВ
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Варшава
Відповісти на Христовий поклик означає бути готовим посвятити своє життя до кінця. На цьому наголосив Преосвященний владика Володимир Ющак, ЧСВВ, Єпарх Вроцлавсько-Кошалінський УГКЦ в Польщі, проповідуючи під час Божественної Літургії, яку він очолив у суботу, 27 липня 2024 р., в храмі Успіння Пресвятої Богородиці при монастирі отців василіян у Варшаві. Цього дня до осідку Провінції Покрова Пресвятої Богородиці в Польщі з’їхалися владика Аркадій Трохановський, Єпарх Ольштинсько-Ґданський, та ченці-василіяни з різних монастирів, щоб молитовно відзначити ювілеї Преосвященного Василія Медвіта, ЧСВВ, вислуженого єпископа-помічника Донецького екзархату УГКЦ. Адже цього року сповнилося 75 років від дня його народження, 40 – від дня ієрейського рукоположення та 30 – від архиєрейської хіротонії.
Коментуючи євангельський уривок про покликання апостола Матея, владика Володимир звернув увагу на те, що хоч євангелист пише, що почувши Христові слова: «Іди за мною», Матей устав і пішов за Ним, це рішення супроводжувалося певним процесом і не було позбавлене труднощів. Зокрема й тому, що як митар, він мусів звести рахунки та здати звіти римській адміністрації. Зрештою, бачимо, що подія завершується трапезою в домі Матея, на яку зібралися його колеги, і навіть якісь фарисеї трапилися поблизу, що почали нарікати на те, що Ісус сів за стіл разом з тими, кого вважали грішниками. Але прийнявши один раз і назавжди рішення відповісти на покликання, Матей залишився при Учителеві, а після Його Вознесіння не лише залишив нам євангельську розповідь, але ревно проповідував та свідчив, аж до найвищого свідчення пролиттям крові через мученицьку смерть.
У цьому контексті проповідник провів паралелі з життєвою дорогою владики-ювілята, який переступив поріг варшавського монастиря, вже здобувши світську професію, а в Чині Святого Василія Великого виконував різноманітні обов’язки, зокрема, був віцеректором Папської Української Колегії святого Йосафата в Римі та настоятелем василіянської провінції в Польщі. Це служіння припало на період падіння комуністичних режимів у Центральній і Східній Європі, що супроводжувався змаганнями за повернення монастирів, які влада конфіскувала всередині ХХ століття, та зусиллями у вишколі молодих поколінь ченців, коли варшавський монастир став осідком студій для василіян з України, Словаччини, Румунії та Югославії. У 1994 році надійшла звістка про призначення о. Василя єпископом-помічником Львівським. Розпочалося нове служіння, яке згодом включало і Казахстан та Центральну Азію, Київ та центральну, східну і південну Україну. І саме стараннями тодішнього Київсько-Вишгородського екзарха Василія почалося спорудження Патріаршого собору Воскресіння Христового, сьогоднішнього символу єдності УГКЦ в світі. Але як і у випадку святого апостола Матея, готового свідчити до кінця, так і у випадку владики Василія виснажлива праця підірвала здоров’я. Тож склавши зречення з єпископського служіння, єпископ Василій повернуся до варшавської обителі, з якої двадцять років перед тим був покликаний до його звершення.
На завершення проповіді владика Володимир Ющак згадав про те, що цього дня Церква вшановувала святого Пантелеймона, великомученика і цілителя, побажавши також і для ювілята дару оздоровлення за його заступництвом. Після Божественної Літургії протоігумен Провінції Покрова Пресвятої Богородиці о. Ігор Гарасим, ЧСВВ, зачитав вітальну грамоту від Глави УГКЦ Блаженннішого Святослава, а о. Тимотей Коцур, ЧСВВ, головний радник – вітального листа від Протоархимандрита Василіянського Чину святого Йосафата о. Роберта Лисейка. Опісля всі священнослужителі перейшли до монастирської келії, щоб безпосередньо привітати ювілята, який через стан здоров’я не міг бути присутнім при престолі та єднався із молільниками у храмі за посередництвом телекомунікаційної системи.
