Блаженний мученик Ян Гавлік: муж надії, витривалий у стражданнях

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

«Блаженний Ян Гавлік був мужем надії, він був ним від самого початку», – сказав кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії в справах визнання святих, проповідуючи під час Святої Меси в словацькому санктурії в Шаштіні. На початку Євхаристійного богослужіння, звершеного в суботу, 31 серпня 2024 р., діючи від імені Папи Франциска, він проголосив блаженним Католицької Церкви ісповідника віри Яна Гавліка, семінариста Згромадження Місій святого Вінсента де Поля.

На дорогі покликання, яка стала тернистою

Ян Гавлік народився 12 лютого 1928 року у Влчкованах ц дуже бідній сімʼї. У 1943 році він вступив до Апостольської школи Згромадження Місії святого Вінсента де Поля в Банській Бистриці, а в 1949 році розпочав новіціат в Ладцях.

Через комуністичні переслідування в 1950 році Апостольська школа була закрита, і Ян був примушений переїхати на кілька тижнів в Костольну з метою «політичного перевиховання», а потім працювати на будівництві дамби в Пухові та на державному підприємстві в Нітрі. Паралельно він підпільно продовжував своє чернече формування, аж поки 29 жовтня 1951 року не був заарештований разом з настоятелями та іншими семінаристами. Після дуже жорстоких допитів і тортур, 5 лютого 1953 року його засудили до 14 років ув'язнення за державну зраду і відправили спочатку в трудовий табір в Острові, а потім у Битіз біля Пршібрама. В апеляційному суді термін ув'язнення був скорочений до десяти років.

Вірність до кінця

Суворі умови ув'язнення серйозно підірвали фізичне здоров'я Яна. Восени 1958 року, після звинувачення в участі в підпільному об'єднанні в'язнів, він захищався, заявляючи, що лише проводив євангелізаційні та молитовні заходи. Через це йому додали ще один рік ув'язнення. 27 травня 1958 року його інтернували до Празької в'язниці. Фізичний стан значно погіршився, і він потрапив до психіатричної лікарні з діагнозом «неврастенічний синдром з депресивним розладом». 7 травня 1959 року його інтернували до в'язниці у Валдіце, а в жовтні 1960 року знову перевели до Праги. Останній період ув'язнення він провів в Ілаві, а 29 жовтня 1962 року був звільнений після закінчення терміну покарання. Його фізичний стан був серйозно і непоправно підірваний і через три роки, 27 грудня 1965 року, він раптово помер у Скаліці.

Повільне мучеництво

Ян, доведений до виснаження, прожив свої останні три роки у повчальному спокої і повній довірі до Божої волі, примирившись навіть зі своїми мучителями, на яких не тримав жодної образи. Він усвідомлював, що сповідування віри і неприйняття комуністичного режиму означатиме для нього переслідування, ув'язнення і каторжні роботи. Він прийняв цю небезпеку, продовжуючи проповідувати Євангеліє іншим ув'язненим і вселяти в них надію. Більше того, незважаючи на фізичне виснаження, він ночами переписував «Інтегральний гуманізм» Жака Марітена, щоб поширювати його серед своїх товаришів по неволі. Він приймав несправедливість, жорстоке поводження і страждання в дусі терпеливості, єднаючись з Христовим хрестом.

Муж надії

Проповідуючи під час Святої Меси, кардинал Марчелло Серераро наголосив на чесноті надії нового блаженного. «Саме чеснота надії сприяла зростанню його покликання і підтримувала його. Ознакою надії, власне, вже є вибір стати учнем святого Вінсента де Поля», – сказав він, зауваживши, що цей святий став символом надії для вбогих, стражденних, покинутих, повчаючи, що необхідно «наслідувати світло сонця, яке просвічує і зігріває і, хоча проходить над нечистими речами, проте не забруднюється». «Наш Блаженний, безумовно, знав ці слова і був справді променем сонця для тих, хто його зустрічав», – підкреслив проповідник.