Єпископ Скомаровський: одним з плодів незалежності є усвідомлення гідності людини
Українська редакція
Україна вже втретє відзначає День Незалежності в контексті повномасштабного російського вторгнення, саме сьогодні виповнюється рівно два з половиною роки від його початку. Сьогодні «незалежність нам дорого коштує», вона має «дуже високу ціну для нас», пояснює в інтерв'ю для Радіо Ватикану - Vatican News преосвященний Віталій Скомаровський, Єпископ Луцький і голова Конференції єпископів латинського обряду в Україні. Ієрарх відає шану численним жертвам цієї війни, просячи у Бога миру і благословення для українського народу.
Ваше Преосвященство, що сьогодні для українського суспільства і зокрема для віруючих, для християн, означає відзначати чергову річницю відновлення незалежності, коли вже третій рік триває повномасштабна війна?
Ми отримали незалежність і свою державу внаслідок розпаду Радянського Союзу. За це, звичайно, дякуємо Богу. І тоді, я пам'ятаю, багато людей говорили, як все пройшло без жертв, так мирно, і так далі… Інші країни заплатили за це навіть, скажімо, і наші співреспубліки, країни Балтії мали там якісь заворушення, там війська вводили, були жертви. Не багато, але були. А в нас все так якось обійшлося без цього всього. Але й правдою є те, що наша незалежна Україна зустрілася зі своїми проблемами економічними, політичними і так далі. Ми отримали, звичайно, ці всі атрибути держави – прапор, День Незалежності, державні свята, тощо. Але це більше, на мою думку, сприймалося так, як якась даність, що воно повинно десь там бути? А що війна? Війна наповнила це дуже глибоким змістом у всяких сенсах, також духовним змістом. Тому що ця незалежність тепер вартує нам дуже багато, бо війна, фактично, йде за незалежність. Війна розпочалася з того, що агресор хотів позбавити нас незалежності, державності, самого існування нашого народу. І тому це є боротьба за те, що, можливо, ми колись святкували, але не розуміли, що ми в дійсності святкуємо, що ми маємо. Тож війна, так би мовити, показала цінність і згуртованості народу, і цінність держави, цінність незалежності, що ми всі ці тридцять років мали, можливо, не завжди це цінували. Не завжди використовували те, що ми незалежні. А зараз ми виборюємо цю незалежність, ця незалежність починає набувати для нас дуже велику ціну. І тому, скажімо, сам День Незалежності – це свято, коли ми згадуємо всіх, хто поліг, хто віддав своє життя, своє здоров'я за нашу незалежність. Війна ще не закінчилася, ми далі боремося. І це для нас, як віруючих людей, завжди є днями молитви, поглибленої молитви, власне, щоб Бог зберіг нашу незалежність і дарував нам мир, дарував нам незалежну державу і благословив нас.
Що Ви хотіли би сказати в цей день тим, хто втратив своїх близьких на війні?
Ну, по-перше, це вирази дуже глибокого співчуття, близькості, молитви. Перше – це молитва за наших полеглих. Як казав єпископ Станіслав Широкорадюк, воїни, які загинули, вони – в небі, тому що вони склали своє життя в жертву за інших людей. Ми молимося за них, молимося теж за їхні душі, завжди молимося. Я щоденно чую цю молитву в часі Святої Літургії, і не тільки в нашій Церкві, в інших церквах так само. Ми теж молимося за тих, хто переживає втрату, щоби Бог дарував їм розраду, дарував їм сили жити далі, дарував їм теж спокій серця. Втрата велика, але допомагає ця молитва, теж і цілої Церкви, а також різні старання. Я знаю, що зараз з'явилося дуже багато ініціатив і для родичів, і для дітей. Ми намагаємося допомогти всім, чим можна, тим, хто втратили своїх близьких на цій війні. Це теж дуже важливо, що Церкви також шукають і знаходять можливості допомагати тим, хто втратив своїх рідних. Це і психологічна допомога, і матеріальна допомога, і допомога в реабілітації дітей. Дуже багато таких ініціатив здійснюються, є люди, які теж з цілого світу допомагають ці ініціативи здійснювати. Так що я думаю, що це теж такий Божий дар, який ми повинні використати.
Ви навчалися в семінарії та стали священником ще до проголошення незалежності. На Вашу думку, чим саме свобода є важливою для розвитку суспільства, його релігійного виміру, для утвердження гідності людини?
Ці спомини, наприклад, коли ми жили без незалежності, в соціалізмі, ту атмосферу, яка тоді була, дуже багато людей просто вже забувають. Це забувається, я теж забуваю про це. Треба вже згадувати, що це було і як загально це було. Я пам'ятаю коли ми отримали релігійну свободу, це почалося ще в Радянському Союзі. Наприкінці вісімдесятих вже почали проростати такі невеличкі, якби, пагони цієї свободи, коли врешті-решт дозволили нам відкрити нову парафію чи збудувати храм. Це було величезне чудо, тому що такого ніколи не було, храми тільки закривалися… І я пам'ятаю, що коли зміни відбулися, багато людей були розчаровані. Але це були люди, які більше звертали увагу на якісь економічні речі, на почуття стабільності, що також є важливим для людей. А на початку дев'яностих була дійсно економічна криза, яка була великою, і багато людей були цим незадоволені. Але я пам'ятаю, що віруючі люди були дуже щасливі через те, що вони тепер можуть вільно, без страху сповідувати свою віру, говорити про неї, не боятися дітей водити до церкви, вчити їх віри. Що віруюча людина перестала бути приниженою і на роботі, чи в школі, чи будь-де. І це все перевершило навіть ті труднощі, які тоді переживала наша країна. Згодом це все трохи покращилося, що стосується економічного стану. Він і зараз не є добрим, але кращим, ніж те, що було тоді на початках. Але також величезна зміна, яка відбулася – це, все-таки, зміна ставлення до людини. Це теж, так би мовити, ще не завершений шлях, і там є що робити і куди прямувати. Але вистачить порівняти навіть просто ставлення на побутовому рівні, чи в магазинах, чи в органах влади. Нераз теж різне трапляється, деколи якась людина може зустрітися з якимось принизливим ставленням, але це набагато змінилося. І самі люди відчули свою гідність. І власне, це велика причина, чому ми хочемо бути в родині європейських народів. Тому що в Європі шанується гідність іншої людини. І ми хотіли би жити в такій сім'ї, де людина щось значить, що вона не є якимось гвинтиком там, чи якимось інструментом, а – особою. І ми б хотіли серед таких людей жити, а нам хочуть перешкодити в цьому. І тому теж ця війна триває.
