Паломники з України святинями Італії: виблагати в Бога справедливий мир
Світлана Духович – Ватикан
«Ми надіємося й віримо в те, що зустрінемося особисто з Папою», – ці слова під час інтерв’ю для Радіо Ватикану сказав отець Кшиштоф Орліцкі, настоятель парафії Пресвятого Серця Ісуса Христа та Санктуарію Божого Милосердя в Ківерцях Волинської області. До нашої студії він прибув з шістьма із сімдесяти двох паломників з України, в основному, з Луцької дієцезії, які прибули до Ватикану та хочуть відвідати різні святині Італії, щоб молитися за мир в Україні.
Наше інтерв’ю ми записували у переддень їхньої участі у Святій Месі, яку в середу, 2 жовтня, Папа Франциск очолював на площі Святого Петра з нагоди відкриття другої сесії Асамблеї Синоду про синодальність. Їхні сподівання зустрітися з Папою здійснилися: перед богослужінням, вітаючись з різними паломниками, що прибули на площу, Святіший Отець зупинився також перед їхньою групою. Навіть якщо вони не могли спілкуватися через мовний барʼєр, але промовляли їхні жовті футболки, на яких був напис: «Царице Святого Розарію, виблагай нам спасіння і миру».
Основна мета – випросити миру
Ідея цього паломництва, – як зазначила в інтервʼю пані Марія з Ківерців, зародилася приблизно два роки тому, але тоді ще всі сподівалися, що війна ось-ось закінчиться і що тоді з ними зможуть поїхати більше чоловіків. «Але оскільки війна триває, і невідомо, скільки вона ще буде продовжуватися, – підкреслила вона, –разом з отцем ми вирішили, що їдемо цього року. І, відповідно, в нашій групі переважають жінки і діти». Прочанка наголосила, що основна мета їхнього паломництва, їхнє гаряче прагнення – це «випросити в Господа Бога і Матері Божої Помпейської перемоги, миру».
Уроки покладання на Божу волю
Перебуваючи в дорозі вже четвертий день, пані Алла з Рівного зазначає, що те, як відбувається паломництво, перевершило її очікування. Пригадуючи про те, як вона долучилася до групи, вона наголошує, що хотіла записатися відразу, коли почула про цю ініціативу, але їй відповіли, що вже не було місць. «Я настільки хотіла потрапити у Ватикан, в Рим, до Папи, помолитися до святого Антонія в Падуї і перед іконою Матері Божої Помпейської, до якої ми від першого дня війни молимося новену, – пригадує вона, – що коли отець мені відповів, що місць немає, то я цілу ніч не спала. В мене і образа була, що мені раніше ніхто не сказав… Я потім мамі зателефонувала і розповіла про це. Але мама каже: “Ти знаєш, все в Божих руках: якщо тебе там треба, то ти будеш там: хтось відмовиться, у когось щось не вийде”. І тоді я відпустила все на Божу волю». Так сталося, що згодом для пані Алли справді знайшлося місце в автобусі.
Отець Кшиштоф пояснює, що початковим задумом було набрати групу з п’ятдесяти осіб, а потім виявилося, що є більше бажаючих, тому врешті їх стало сімдесят двоє. «Бог благословляє наше паломництво, – каже він, – благословляє також через людей, які допомагають нам у різний спосіб. Бо, насправді, ми би самі не змогли оплатити таке паломництво: це десять днів. І дякуючи Богу, і дякуючи людям доброї волі, які відкривають для нас серце, можемо тут бути. Тому хочу сказати: дякуємо!».
“Це дуже змінює людей”
Отець Кшиштоф Орліцкі вже не вперше організовує таке паломництво. Напівжартома він зауважує, що щоразу під час такої поїздки він говорить собі, що це вже останній раз. «Бо бувають різні труднощі, – зізнається він, – але не може бути добра без труднощів, і труднощі також нас зміцнюють. Тому завжди на кінець паломництва я кажу, що наступного раз знову зробимо паломництво. Тому що я бачу, що це завжди приносить нам багато добрих плодів».
Одним із найважливіших плодів є молитва. Священик розповів, що вже в час формування групи паломників він створив для них групу на платформі Вайбер. І там він написав, що «без молитви нічого не буде». Вже від 15 серпня цього року, тобто від урочистості Успіння Пресвятої Діви Марії, учасники цієї групи моляться Помпейську молитву в наміренні про мир і закінчення війни.
«Я бачу, що це дуже змінює людей, – підкреслює молодий священник. – Навіть сьогодні, після молитви, під час однієї із зупинок автобусу, до мене підійшла одна особа, яка не є католиком, а православним, і каже: “Дякую, що Ви примусили мене до молитви”». Посміхаючись, отець Кшиштоф пояснює, що слово “примусили” тут можна розуміти в прямому значенні, бо під час спільної молитві він мусів пояснити тій людині, що просте проказування молитви “Радуйся, Маріє” не означає переходити на католицизм, але що «це спільнота, яка їде в паломництво, і це не просто звичайна поїздка, чи екскурсія».
Час спокою, душевного і фізичного
Для учасників паломництва це також нагода відпочити від постійних протиповітряних тривог, звуків вибухів. Пані Марія розповіла, що вона незадовго до інтерв’ю спілкувалася з однією жінкою з їхньої групи, яка приїхала зі своєю дитиною Краматорська. «І я її питаю: “Ну як ви?” А вона каже: “Словами цього я не можу передати. Я настільки “відключилася”. Я забула про ті вибухи, я забула про той плач, про крик, про ті вбивства. Я просто насолоджуюся. Просто проживаю кожен момент цієї поїздки. Я настільки вдячна вам, настільки вдячна отцю, що організував таку поїздку”. Ви знаєте, вона настільки щиро і емоційно це говорила».
Місія – молитися за мир
Пані Вікторія потрапила у цю групу випадково: вона належить до римо-католицької парафії святого Георгія в Ужгороді, а в це паломництво її записала її сестра Адріана, яка мешкає в Рівному, і отець Кшиштоф раніше служив на їхній парафії. Адріана і Вікторія бували в різних паломницьких місцях: в Меджугор'ї, в Лурді, були у Святій Землі. «Але тоді, коли ми їздили, не було війни, а тепер це зовсім по іншому, – зазначає із сумом Вікторія. – Знаєте, відчуваєш певну місію в тому, щоби помолитися за мир. А раптом саме твоя молитва дійде до Ісуса, і Він почує і щось зміниться. Це правда, що наша область не страждає від бомбардувань, і у нас, можна сказати, відносно спокійно, але ми бачимо, скільки переселенців. У нас невелика область, невеликий самий обласний центр, і він перенаселений. І дуже багато наших загиблих хлопців закарпатців. Це дуже важко… Всі ці портрети молодих хлопців на головній площі міста, і коли молоді матері приводять своїх діточок, і кажуть: “Тато тут на портреті”, і діти цілують портрет… це біль, біль і біль». У цьому контексті, отець Кшиштоф додав, що в їхній групі є жінки, які втратили синів, чоловіків на війні, або їх чоловіки чи сини в полоні. І вони везуть із собою в паломництво їхні фотографії.
Молитва, яка допомагає подолати страх
Віру в силу молитву учасникам паломництва додає власний досвід. Пані Марія поділилася, що їй і її родині молитва, насамперед, допомогла подолати страх. «Коли почалася війна, – розповідає вона, – люди були в паніці, не знали куди бігти, що робити, закупляли продукти, а ми, моя сім'я, в першу чергу побігли до церкви, побігли молитися. І знаєте, ми щодня дня на молитві, щодня на Службі Божій. Від початку наш священик виходив завжди в Ківерцях зі Святими Тайнами, благословив всі чотири кінці міста. І тому в нас, наприклад, – я говорю за себе і за свою сім'ю – в нас немає страху, ми просто віддали все в Божі руки, і ми надіємося на Господа Бога». Пані Марія розповіла, що після однієї з недавніх російських атак на Луцьк, вона з певних причин, не пов’язаних з війною, була в поліклініці. І там вона побачила, що багато людей прийшли туди зі скаргами, спричиненими шоком і страхом. «Мені, наприклад, дивно, що люди так бояться, – каже жінка, – але знову ж таки, це не дивно, тому що вони не моляться. Україна була під Радянським Союзом – атеїстичною країною, де вихолостили всю віру в Бога і все, що тільки можна було. І воно зараз дуже важко повертається: хто навернувся, хто прийшов до Бога, а хто не прийшов і до цього часу».
“Можливо, моя молитва буде почута”
Для пані Адріани з Рівного це паломництво і молитва є протидією від відчаю. «Коли людина живе вже два з половиною роки в постійному стресі, у війні, і цьому нема кінця, – ділиться вона, – то настає якийсь період відчаю, опускаються руки: ти бачиш, що те, що ти робиш, не дає ніякого ефекту. І коли я почула, що буде ця паломницька поїздка, щоб виблагати справедливий мир для України, то моїм однозначним рішенням було їхати, тому що мої благання, моя молитва, можливо, буде почута. Я дуже в це вірю: вона буде почута. І святий Антоній, і отець Піо, і святий Архангел Михаїл, і щира молитва за справедливий мир буде почута. І чим більше людей буде молитися за мир в Україні, чим більшою буде ставати наша спільнота, тим скоріше ці молитви будуть почуті. І прошу всіх доєднатися до молитов. Моліться за нас, моліться за мир в Україні!».
“Я хочу бути з цими людьми, щоб зрозуміти, що Бог нам хоче показати”
У цих молитвах паломників провадить отець Кшиштоф. Він народився в Польщі, і вже десять років здійснює своє священниче служіння в Україні. «Війна зустріла мене в Польщі, коли я був у мами, – розповідає він. – З самого ранку до мене зателефонували мої парафіяни і сказали, що війна. Я включив телевізор і переконався, що це правда, і почав пакувати речі. Мама цього ніяк не могла зрозуміти, але я знаю, що кожен священик на моєму місці зробив би так само, тобто кожен знає, що має вертатися до своєї парафії. Я спакував речі і на другий день я вже повернувся до своєї парафії».
Відповідаючи на запитання про те, як він сприймає ці трагічні події, настоятель відповів: «Я думаю, що сприймаю це так само, як кожен українець: переживаю, не раз наді мною летіли ракети. Я це бачив. Чомусь Бог допустив те, що відбувається. Бо війна не є від Бога, однозначно, але Бог на щось це допускає. Буквально вчора було читання з книги Йова: також чомусь Бог допускає в його житті такі ситуації, і також в житті кожного з нас. Щось нам хоче Бог показати, і я хочу бути з цими людьми, щоб також зрозуміти, що Бог нам хоче показати. Не знаю, чи ми це зрозуміємо тут, чи зрозуміємо після смерті».
«Чи Ви бачите якісь зміни у вірі людей?» – запитуємо. «Я думаю, що ті люди, які хочуть, то їхня віра стає більш свідомою, це, здебільшого, ті люди, які є біля парафії».
Отець Кшиштоф Орліцькі є одним із багатьох польських священиків та богопосвячених осіб, – черниць і ченців, – які в темну для українців годину не лише не залишили своїх спільнот, але й, часто ризикуючи своїм життям і здоров’ям, докладають величезні зусилля, щоб у різний спосіб допомогти найбільш потребуючим. Паломники, які прибули до нас на інтерв’ю, висловили за це велику вдячність як отцю Криштофору, а також всьому польському духовенству і загалом всьому польському народові.
Здійснення давньої мрії
На завершення одна із наших співрозмовниць, пані Марія, сказала, що це паломництво стало для неї також нагодою для здійснення мрії всього її життя: потрапити на Радіо Ватикану, тому що з самого дитинства вона в хаті своїх дідуся і бабусі щонеділі слухала Службу Божу через Радіо Ватикану. «Я пам'ятаю, що я ще була маленька, мені ще було тяжко вистояти, – пригадує вона. – Як зараз пам'ятаю, це було о 9:15 ранку. Але хочу сказати, що таке було Боже провидіння, що я виховувалася в дідуся і бабусі. Вони були простими людьми, і могли слухати Радіо Ватикану. Якби я була вдома, ми б не слухали, тому що мама була на такій роботі, де це було небезпечно, це переслідувалося. А я виховувалася в дідуся і бабусі, і тому навіть зараз те, чим я є і що я маю, те я завдячую також Радіо Ватикану». Пані Марія зазначає, що навіть коли вона вийшла заміж у 1980 році, незважаючи на те, що це були ще часи Радянського Союзу, вона також підштовхнула до слухання Радіо Ватикану свого чоловіка, який раніше був далекий від релігії і від Церкви. «Ми разом слухали. Я теж була на такій роботі, що потрібно було слухати за закритими дверима, – зауважує вона. – Тоді почали підростати діти. Ми так само дітей привчали, але наказували їм, щоб ніде, нікому не розповідали про це, тому що, знову ж таки, я могла просто зостатися без роботи. І таким чином завдяки Господу Богу Само, ми разом: я зі своїм чоловіком і нашими трьома дітьми ми слухали Радіо Ватикану. Отож, я настільки радію. Я навіть не могла собі уявити, що вдасться тут побувати».
