Блаженні о. Ґаєтà Клаузельяс і Антоні Торт: лагідність проти жорстокості
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Дієцезіальний священник і мирянин, батько 11 дітей, як чергові свідки надії в контексті Ювілейного року, що наближається. Йдеться про мучеників, які у суботу, 23 листопада 2024 р., були піднесені до прослави на вівтарях – отця Ґаєту Клаузельяса та Антоні Торта, вбитих з ненависті до віри під час антицерковних переслідувань в Іспанії в 1936 році. Обряд беатифікації в монументальному барселонському соборі Святої Родини, діючи від імені Папи Франциска, здійснив кардинал Марчелло Семераро, Префект Дикастерії у справах визнання святих.
Батько убогих
Отець Ґаєтà Клаузельяс народився 5 серпня 1863 року в Сабаделі (Барселона), вступив до дієцезіальної семінарії в Барселоні, а 3 травня 1888 року отримав пресвітерське рукоположення. Був призначений на різні душпастирські служіння, засвідчивши апостольську посвяту, аскетизм, бідність і смирення. Він також був сповідником різних спільнот черниць, а 31 липня 1916 року став капеланом у Домі для похилих віком в Сабаделі, і це служіння не припиняв аж до свого арешту в 1936 році, за що отримав прізвисько «Батько убогих».
Свідки беатифікаційного процесу одностайно стверджують, що найхарактернішою рисою отця Ґаети було те, що він був до глибини пронизаний священничим духом, був людиною віри, гідною довіри. Він був поміркованим у способі життя, вирізнявся милосердям і лагідністю до бідних і хворих, часто годував стареньких у притулку, яким опікувався, вибираючи тих, хто перебував у найгіршому стані, інколи роблячи це навколішках. А отримані пожертви повністю передавав для закладу. З цієї причини він не хотів втікати або ховатися. «Я пообіцяв своєму попереднику і засновнику [притулку], що ніколи не покину цих похилих віком; і якщо це означає, що мені доведеться пролити свою кров, я повністю приймаю це і жертвую своє життя Богові».
Настало 14 серпня 1936 року. Приблизно о 18 годині вечора бойовики прийшли до нього додому, щоб заарештувати. Він прийняв їх ввічливо і, попрощавшись зі своєю своячкою, почав читати молитву «Te Deum». Його посадили в автомобіль. Дорогою о. Ґаєтà сказав: «Якщо ви вважаєте, що моя смерть буде для вас благом, можете мене вбити». Після хвилинних вагань бойовик наказав зупинити машину, витягнув священника та вистрілив йому в спину. Блаженному було тоді 73 роки.
Земний батько, вірний Отцеві що в небі
Блаженний Антоніо Торт народився в Моністроль-де-Монсеррат поблизу Барселони 28 березня 1895 року і був охрещений у парафії святого Петра в цій місцевості. У 1903 році родина переїхала до Барселони. Він почав працювати ювеліром як підмайстер, поки, завдяки набутому досвіду, в 1915 році не розпочав власну справу, ставши відмінним фахівцем, що спеціалізувався на предметах літургійного вжитку. 17 серпня 1917 року одружився з Марією Ґавін, Бог благословив їх 11 дітьми.
У сімейному, професійному та апостольському житті Антоні був ревним католиком, зразковим чоловіком і батьком, що відзначався великим євхаристійним духом, був учасником нічних адорації. Через свою Марійську набожність він 18 разів здійснював паломництво до Люрду, де великодушно допомагав хворим. У неділю вранці він ходив голити хворих на туберкульоз у лікарні Сан-Ласаро, а також людей похилого віку, а другу половину дня присвячував парафіяльній катехизації.
У липні 1936 року, в розпал переслідувань, Антоні прийняв у себе вдома дієцезіального єпископа, його секретаря та чотирьох черниць. Вони вели молитовне життя, щодня відправляючи Святу Месу і причащаючись, аж до 1 грудня, коли до його будинку з обшуком прийшла група бойовиків. Побачивши вівтар і релігійні предмети, вони забрали їх і почали нищити. Але коли один з них схопив дарохранительницю з освяченими гостіями, Антоні вихопив її у нього, сказавши: «Мого Господа не чіпайте!». Після цього він роздав Євхаристію присутнім і, підійшовши до свого сина Хайме, якому було п'ять років, запитав його, чи вірить він у реальну присутність Христа в Євхаристії, і додав: «Вони забирають у тебе земного батька, а я даю тобі Небесного Отця». І причастив його. Бойовики забрали з собою єпископа, його секретаря, двох черниць, брата і дочку блаженного, а також його самого, за те, що переховував священників і черниць. Тим, хто залишився, Антоні сказав: «Прощавайте, побачимося в небі, не бійтеся, бо вони не можуть торкнутися волосини на наших головах без Божого дозволу». У ніч з 3 на 4 грудня 1936 року мученика відвезли на кладовище Монкада, де розстріляли.
Життя: дар, а не володіння
Своєму «свідченню милосердної любові обидва залишалися вірними, навіть тоді, коли це наражало на небезпеку їхнє власне життя», зазначив під час проповіді кардинал Марчелло Семераро, додаючи, що ці «свідчення мучеництва, насичені і навіть зворушливі», слід сприймати у світлі Христового прикладу, тобто, як спосіб розглядати власне життя не як «власність, якої потрібно жадібно триматися, як єдине благо, яке потрібно захищати за будь-яку ціну, а навпаки, відкриваючи його на зустріч, на любов, на піклування про інших, і не тільки задля солідарності та філантропії, що також є важливими і гідними пошани жестами», але саме «задля наслідування Ісуса».
