Голова єпископату Польщі про підтримку України: допомога і молитва тривають
Світлана Духович – Ватикан
Мільйони українських біженців, які перетинають польський кордон… Всіх приймають з гарячим чаєм, стараються обігріти, надати гідний прихисток, матеріальну, психологічну і духовну підтримку. Українці, як і увесь світ, були вражені щедрістю, з якою сусідні країни на заході та півдні, а особливо Польща, відреагували на їхню трагедію. Минуло майже три роки повномасштабної війни, яка, на жаль, досі триває. Але не припинилася і допомога, якою поляки продовжують підтримувати тих в Україні, хто найбільше страждає від російського вторгнення. Про це ми говорили з Президентом Єпископської Конференції Польщі архиєпископом Тадеушем Войдою, SAC, Митрополитом Ґданським.
Владико, як трагічні події, пов'язані з війною в Україні, вплинули на життя Церкви в Польщі?
Першу річ, яку треба сказати, це те, про що багато разів говорив Іван Павло ІІ, а також Папа Франциск, що кожна війна – це поразка людства. Я вважаю, що саме в цьому сенсі ми повинні дивитися на війну, яка все ще триває в Україні і яка мусить закінчитися. Очевидно, як і всі війни, вона певним чином викликає, з одного боку, обурення, гнів, а з іншого – людську чутливість. І я вважаю, що для Церкви це передусім чутливість щодо людей, які страждають з цієї причини, і які на собі пережили різні трагедії. Тому що, звичайно, війна спричиняє вбивства, є смерті, руйнування. Отже, Церква в Польщі, але також і в усій Європі, переживає цей час війни як трагедію, але вона справді намагалася допомогти. Я можу особливо говорити про Церкву в Польщі, яка одразу ж зорганізувалася для надання різних форм допомоги. І мушу сказати, що від самого початку всі вірні, Церкви, дієцезії, парафії, священики, богопосвячені особи – практично всі мобілізувалися, щоб збирати кошти і передавати їх тим, хто потребує. Координує цю допомогу єпископ Едуард Кава [ред. єпископ-помічник Львівської архидієцезії латинського обряду, який координує гуманітарну допомогу, що надходить від організацій, пов'язаних з Католицькою Церквою]. Я знаю, що тисячі вантажівок виїхали з продуктами харчування, різними засобами гігієни та іншими предметами першої необхідності. Беручи до уваги, що це вже третя зима в умовах війни, на парафіях і в дієцезіях були організовані збірки та зібрані значні суми фінансової допомоги для підтримки людей. Другим надзвичайно важливим аспектом цієї допомоги був прийом біженців. Від початку війни в Польщі було, можливо, навіть більше 2 мільйонів, які перетнули кордон, і тому їх приймали в парафіях, в реколекційних будинках, навіть в сім'ях – скрізь, де їх можна було розмістити, їх приймали. З часом багато українців виїхало до інших західних країн, дехто навіть до Скандинавії. Тож на сьогоднішній день у нас, за тією інформацією, яку ми маємо, приблизно півтора мільйона біженців, можливо, менше. Значна частина – це ті, хто вже осіли в Польщі, тобто мають роботу. Бо ті, хто хотів, могли отримати PESEL, тобто державну реєстрацію [пол. Powszechny Elektroniczny System Ewidencji Ludności, Універсальна електронна система реєстрації населення], а також могли отримати фінансову підтримку від держави. А діти також могли відвідувати школу.
Ми дуже дякуємо Вам і всім полякам за цю допомогу. На Вашу думку, якими є глибинні причини такої щедрої реакції, відкритості та гостинності польського народу до своїх сусідів, які переживають цю трагедію?
Неодноразово я бачив, що коли щось траплялося, наприклад, якесь стихійне лихо, то люди негайно мобілізувалися. Тут йшлося про війну, а більшість з нас знає, що таке війна: є ще багато людей, які пережили Другу світову війну. Тож це була одна з причин. Крім того фото, відео і новини, які надходили з України, про руйнування, ненависть агресора, про ті жахливі вбивства – все це змусило людей також деякою мірою почуватися залученими до цієї війни і спонукало їх допомагати. Мушу сказати, що реакція була надзвичайною у всіх аспектах, і це прекрасно, бо ми відчули себе братами і сестрами, об'єднаними тим самим лихом, яке треба було долати.
Зараз, коли минає майже три роки війни, якими є основні ініціативи вашого єпископату для допомоги тим, хто страждає від війни?
Неодноразово через різні комюніке ми підтримували цю допомогу і завжди намагалися спонукати до усвідомлення важливості допомоги. Ми також завжди організовували молитовні акції на парафіях, щоб сказати: “Дивіться, ми повинні продовжувати допомагати українському народові”, і саме таким чином ми намагаємося підвищити обізнаність про важливість цієї щедрості і підживлювати її.
Як склалися стосунки з різними Церквами в Україні у цей період?
Я думаю, що стосунки добрі. Були різні візити з одного боку і з іншого. Минулого року Президент Польської Єпископської Конференції приїжджав туди, щоб ознайомитися з ситуацією. Існують різні відносини практично з усіма Церквами, але особливо з Римо-Католицькою і Греко-Католицькою Церквами. З Православною Церквою як такою ми не маємо особливих стосунків.
Ми наближаємось до Різдва. Що б Ви хотіли побажати вірним у всьому світі на це Різдво, яке також розпочинає Святий рік, присвячений надії?
Звичайно, Різдво – це свято надії, свято радості, свято, яке говорить нам про Бога, який приходить, щоб бути з нами, щоб принести нам мир, спокій, радість, добро. Я сподіваюся, що це Різдво справні початком чогось нового, і насамперед, початком миру, якого ви [ред. українці] так потребуєте. І я щиро сподіваюся, що цей мир настане, що закінчиться війна, що люди почнуть відбудовувати свої сім’ї, нормальне життя і нехай Господь благословить усіх.
