Брати капуцини в Києві дбають про матерів, які віддали найцінніше
Світлана Духович – Ватикан
«Ніякого планування не було, вся наша діяльність організовувалася спонтанно, бо важко приготуватися до війни… Я цього раніше ніколи не переживав, тому щоб відповідати на щоденні виклики, треба було мати відкриті вуха, відкриті очі», – розповідає в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News брат Сергій Кіппа, Настоятель Кустодії Братів Менших Капуцинів в Україні, пригадуючи про початок повномасштабного російського вторгнення. Від того часу і дотепер спільнота їхнього монастиря, що розташований на лівому березі столиці, безперервно служить людям, які стукають в двері їхньої парафії і в двері їхніх сердець.
«Початок війни я зустрів тут, в Києві, – пригадує брат Сергій. – Серед ночі мені зателефонували і кажуть, що в Борисполі бомблять. В монастирі почався рух, брати повиходили з кімнат. На небі виднілися спалахи світла, здалеку долітав звук вибухів». На лівому березі, як пояснив наш співрозмовник, лінії метро проходять не під землею, а на поверхні, тому станції метро не можна було використовувати як бомбосховище. Отже, перша спонтанна реакція братів капуцинів на потреби мешканців Києва полягала в тому, що в підвальних приміщеннях свого монастиря вони створили прихисток, де люди могли сховатися від обстрілів, виспатися і щось перекусити. Пізніше люди під час дня ходили додому, але ввечері приходили до них ночувати в сховищах. З кожним таким етапом брати капуцини перелаштовували, відповідно до вимог, як зовнішні умови свого побуту, так і спосіб праці. І щоразу це вимагало від них готовності пристосуватися і вчитися чогось нового.
«Після цього була небезпека, що замкнеться кільце навколо Києва, – веде далі брат Сергій, – і ми бачили, що треба допомагати людям звідси виїжджати, тому що важко вже було виїхати. Деякі магістралі вже були зайняті окупантами, люди виїжджали різними об’їзними дорогами, був цілий потік машин. І ми старалися організовувати виїзд для людей, домовлялися з братами за кордоном. У Львові наші брати волонтерили на вокзалі. Отже, це був такий етап інтенсивного руху».
Говорячи про звільнення Київщини від окупантів, що відбулося на початку квітня 2022 року, настоятель капуцинів пригадує про іншу подію, яка передувала цьому: 25 березня 2022 р., в урочистість Благовіщення, в базиліці Святого Петра у Ватикані Папа Франциск здійснив посвячення України, Росії та всього людства Непорочному Серцю Марії. Брат Сергій вважає це не збігом, а Божим діянням.
«Тоді в нас почався новий етап, – розповідає він. – У нас вже не було багато людей, бо місцеві звідси виїжджали. Але після того, як звільнили населені пункти, такі як Ірпінь, Буча та і багато інших на Київщині і Чернігівщині, то всі побачили скільки там було завдано горя. І тоді з різних куточків світу почали приїжджати люди, щоб допомогти. Ми тут бачили стільки прекрасних, відкритих людей з різних країн. Але їм теж треба було десь зупинитися, переночувати, помитися, поїсти. І ми стали такими центрами для волонтерів: вони опікувалися нашими людьми, а ми могли опікуватися ними, щоб вони теж добре почувалися. Це був прекрасний час єдності між дуже різними людьми, людьми доброї волі, які не завжди були християнами чи католиками».
Після цієї фази, яку наш співрозмовник називає «фазою волонтерських хабів», брати капуцини зосередили свою увагу на прийнятті переселенців зі східних територій країни, де відбувалися жорстокі бої. Перед багатьма храмами і благодійними організаціями почали формуватися колони людей, які залишилися без нічого і які потребували найнеобхіднішого. «При деяких наших монастирях діють осередки Карітасу, які тоді здійснили дуже важливу роботу, – пригадує брат Сергій. – Наприклад, в Дніпрі перед їхнім осідком стояла черга з півтори тисячі людей. Але знову ж таки, це тривало недовго, бо йшлося про людей, які в житті можуть давати собі раду. Просто так сталося, що мусили тікати. Але пройшло трохи часу, і вони освоїлися в нових регіонах, і ці натовпи людей, яким потрібна найбільш невідкладна допомога, зникли».
Після всіх цих етапів інтенсивної діяльності брати капуцини в Києві почали роздумувати над своїм служінням на цьому етапі війни. «Ми шукали, питали Бога, як далі рухатися», – розповідає настоятель, додаючи, що натхненням для них стала благодійна діяльність святого отця Піо, який є покровителем Кустодії Братів Менших Капуцинів в Україні. Таким чином виникла ідея започаткувати проект, що має назву “Дати мамі надію”.
Допомога матерям захисників, що загинули на фронті
Брат Костянтин Морозов, OFM Cap, розповів, що реалізацією проекту займається команда, яка сформувалася ще в перший рік повномасштабної війни. Наприкінці 2022 року їхні італійські співбрати запропонували допомогу в реалізації проекту. «І ми разом з Християнською Службою порятунку створили центр реабілітації матерів, – розповідає брат Костянтин. – На сьогоднішній день, ми вже провели понад двадцять сесій. На початку вони тривали три дні, потім п'ять днів, часом доходить до семи, в залежності від груп». Священник розповів, що до їхньої команди входять психологи, реабілітологи та інші фахівці. «Аналізуючи нашу діяльність, можна зробити висновок, що це своєрідна “реанімація душ”», – ділиться він, додаючи, що після такої трагедії, як втрата власної дитини, – зранений дух, надломлена надія, і з цим багато хто не дає собі раду, впадає в депресію. «Іноді це триває навіть десять років, – каже він, – деякі з 2014 року носять цю біду в серці. Ми зустрічаємо їх в такому стані, й питання у тому, як з цього вийти. Ми побачили, що потрібно не лише дбати про душу, але й про тіло: ми створили зал з тренажерами, де вони фізично поправляють свою поставу. Можна сказати так, що вони згорблені горем також фізично, тому ми допомагаємо їм випрямитися. Потім також пробуємо “випростати” їхній дух і показати їм, що не треба дивитися тільки на землю, але піднятися, підняти свої очі і вгору, до Бога, і до ближнього. Ми пробуємо допомогти цим матерям помітити, що в неї, можливо, є ще інші діти, можливо, невістка, онуки, є інші люди». Одним із елементів реабілітаційного процесу для матерів, як зауважив священник капуцин, є сеанс в салоні краси, де жінки «згадують про свою жіночність». «Таким чином, – підкреслив він, – ми “витягуємо” з них усмішку, яка є знаком надії».
Після сесій в реабілітаційному центрі матері часто продовжують відвідувати різні групи підтримки чи організації, де вони спілкуються, допомагають одна одній і також займаються волонтерством. «Ми заохочуємо їх після цієї реабілітації, щоб вони увійшли в це служіння, щоб вони думали також про інших, щоб йшли далі вперед, – пояснює брат Костянтин Морозов. – “Дати мамі надію” – це сила, яка їх веде вперед». Священник поділився, що деякі люди після втрати рідної людини ризикують втратити не лише надію, але й віру. «В одній родині розповіли мені, що раніше вони молилися щодня, щовечора. Молилася вся сім'я: бабуся, мама і внучка. Але потім, коли сталося горе, бабуся, як вона сама розповіла, перестала ходити до церкви, перестала вірити. А невістка каже, що вона тепер атеїстка. Тому після пережитого жахіття є велике зранення», – зазначає священник. Він розповів, як він допомагає людям знову налагодити діалог з Творцем: «Найпростіша молитва – це поставити свічку, і я пропоную тим матерям просто поставити свічку за сина, який загинув, або за дочку, потім за своїх найближчих живих і потім за самих себе, щоб Господь зцілив ці рани, які в них є».
Брат Костянтин розповів, що проект “Дати мамі надію” – це перший рівень реабілітаційного процесу, і він полягає в тому, «щоб людина жила, що вона хотіла жити, щоб вона хотіла продовжувати жити». Вони планують організувати також наступні рівні, які будуть зосереджуватися на вірі і на любові. Священник пояснив, що завдяки благодійникам, реабілітація для матерів загиблих є безкоштовною і для участі в ній достатньо звернутися до них через соціальні мережі, або прийти особисто в їхній осідок, що розташований в Києві на лівому березі.
