Черниця-місіонерка в Беніні: добрі справи не повинні залишатися непомітними
с. Еммануїла Вішка, ЧСВВ – Ватикан
Сестра Іванчіца Фулір, яка народилася і виросла в Хорватії, з раннього дитинства мріяла стати місіонеркою. «Коли мені було лише сім років, я висловила бажання одного дня поїхати в Африку і допомагати тамтешнім дітям. Але я була хворобливою дитиною, і моя мама сказала мені, що я не витримаю в Африці і двох днів», – згадує вона. Не зважаючи на застереження родичів, одна черниця запевнила її, що Бог захищає тих, кого Він посилає на місію, і сказала, що з нею не станеться нічого поганого. Того ж дня дівчина вирішила, що з Божою допомогою присвятить своє життя місіям.
Сестра Іванчіца, за фахом економіст, працюючи менеджером проєкту, допомагала збирати кошти на будівництво дитячого будинку в Беніні. Це привело її до волонтерської діяльності в цій країні, де вона протягом дев'яти місяців жила з Маріїними сестрами Чудотворного Медальйона. Досвід служіння в Африці змінив її життя. Повернувшись до Хорватії, вона вступила до цього Згромадження, однак її серце залишилося в Африці. Після закінчення початкової формації Боже Провидіння замість Беніну повело черницю в Україну, де Маріїні сестри, які належать до Вінкентійської родини має два осідки: в Києві і на Закарпатті. В Україні її служіння тривало три роки. Згодом, після неодноразових прохань, у 2020 році її настоятелька нарешті дала їй дозвіл повернутися до Беніну.
Служіння 3 800 дітям у Беніні
На даний момент с. Іванчіца працює в столиці Беніну Порто-Ново над програмою, яка забезпечує фінансування, закуповує і розподіляє продукти харчування, а також контролює приготування і роздачу гарячих обідів для 3800 дітей у п'яти початкових школах. Вона допомогла налагодити зв’язки між добродіями з рідної Хорватії та сестрами в Беніні, щоб допомогти в будівництві третьої медичної клініки в селі Банігбе-Гаре, яке розташоване на відстані майже 60-ти кілометрів на північ від Порто Ново. Ще одна її апостольська діяльність –допомога сиротинцю для дівчаток у селі Аффаме, яким опікуються черниці. «У місіях ніколи не бракує роботи, – каже вона. – Але коли наші серця залишаються відкритими для дітей і людей навколо нас, Бог дає нам неймовірні сили, щоб виконати те, що потрібно».
Місіонери повинні розповідати свої історії
Сестра Іванчіца зрозуміла важливість поширення інформації про місіонерську діяльність ще під час волонтерської роботи в Беніні. «Я була шокована тим, як мало люди в Хорватії знають про своїх місіонерів. – ділиться вона. – Так багато добрих справ залишаються прихованими, і якби люди знали про них, це б надихало їх робити більше добрих справ. Як сказав один місіонер: “Те, про що не говорять, так і залишиться невідомим”». Вона вважає, що місіонери повинні ділитися тим, що вони переживають і відчувають у своєму серці. «Ці історії заохочують людей ставати нашими помічниками, бо ми не можемо зробити це самотужки. Як говорить африканське прислів'я: “Хочеш йти швидко – йди один. Хочеш йти далеко – йдіть разом”».
Все це спонукало с. Іванчіцу писати про місіонерське життя, спочатку для католицького видання, а потім ділитися своїм повсякденним життям у соціальних мережах. «Коли я поїхала в Україну як місіонерка, – пояснює вона, – я побачила, як багато волонтерів відчули бажання приїхати і допомогти просто тому, що прочитали ці історії».
Соцмережі – дієвий помічник для місіонерів
Історії, якими діляться місіонери, за словами черниці, є дуже потрібною противагою переважаючій кількості негативних новин у ЗМІ. «Добра Новина – це протиотрута від смутку, відчаю та негативу, – розповідає вона. – Я намагаюся ділитися нашим повсякденним життям з позитивної перспективи, відкриваючи Божу присутність у наших зустрічах і переживаннях». Хоча розповіді з місіонерського життя часто висвітлюють страждання, черниця бачить їх з іншої перспективи: «У кожній дитині, у кожній хворій людині присутній Христос, і часто це страждаючий Христос, але ми повинні зосереджуватися не лише на самих стражданнях, а на житті з Ісусом , на переході з труднощів у радість Воскресіння». Сестра Іванчіца зазначає, що соцмережі дозволяють тисячам людей підтримувати зв'язок з місіонерами і молитися за них та людей, яким вони служать. « Усвідомлення того, що так багато людей підтримують нас у молитві, має величезне значення. Я знаю, що я не самотня», – додає вона.
Виклики, пов'язані з поширенням інформації в соцмережах
Черниця розповідає про те, що спілкування з допомогою соцмереж – нелегке завдання для місіонерів. «Це займає багато часу, й іноді люди цього не розуміють, але плоди виправдовують зусилля», – додає місіонерка. Починається все з технічних проблем, таких як часті несправності обладнання через кліматичні умови, перебої в електропостачанні та ненадійний доступ до інтернету. Але ще більші труднощі виникають через культурні та традиційні відмінності між Африкою та Заходом. «Іноді, коли я ділюся моментами повсякденного життя в Африці, я публікую щось, чого не розуміє західна аудиторія, і вона ці моменти може суворо засудити, – пояснює сестра Іванчіца. – Тут по-іншому працюють, виховують дітей і святкують свята. Якщо ці відмінності ретельно не пояснити, вони можуть бути неправильно сприйняті і навіть зашкодити».
Незважаючи на ці виклики, с. Іванчіца продовжує ділитися історіями про «свою Африку», висвітлюючи повсякденну реальність місіонерів у всьому світі. «Якщо мої розповіді про місіонерське життя торкнуться хоч одного серця, – підсумовує вона, – то це вже Божий дар».
