Українські паломники у Ватикані: з надією, що справедливий мир настане

Світлана Духович – Ватикан

Від моменту відкриття Ювілейного року 2025, яке Папа Франциск здійснив 24 грудня 2024 р., Рим і Ватикан відвідало багато паломників зі всього світу. Згідно з останніми офіційними даними, що були оприлюднені 14 лютого, понад 1,5 мільйона осіб перейшли через Святі двері базиліки Святого Петра. Паломники прибувають до Вічного Міста не лише з нагоди особливих дат, як наприклад, Ювілей дияконів, чи Ювілей волонтерів, а щодня: деякі з них – групами, інші – індивідуально. Кожен несе в серці молитву і надію, що вона буде вислухана. «Ми тут недарма: Бог послав нас цією дорогою, щоб ми привезли з собою надію, і тоді, коли ця надія проросте, то зерно будемо збирати ми всі разом», – ділиться Феля з Київщини, яка прибула на паломництво в складі групи римо-католиків з України, яку супроводжував отець Вальдемар Павелець, SAC. В інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News вони поділилися своїми думками про значення цієї особливої прощі зважаючи на контекст війни, що триває в Україні.

Отець Вальдемар: паломництво як духовний досвід

«Для мене паломництво – це велика нагода для того, щоби насправді можна було присвятити час і своє душпастирське служіння для тих людей, які не тільки хочуть щось побачити і збагатитися інтелектуально й культурно, але й також пережити певний духовний досвід», – зазначив отець Вальдемар. Він пояснив, що кілька місяців тому він запропонував людям, які вже були разом з ним в попередніх паломництвах, поїхати в Ювілейному році до Риму. І це його перша група, для якої він організовував таку прощу. «Для нас важливим є те, – підкреслив він, – щоб цей рік був для нас насправді тим, про що говорить Папа, – роком надії, особливо, в контексті України, в контексті теперішньої ситуації. Ми маємо не тільки молитися про те, щоби був справедливий мир, але ми з надією приїхали, що, прийде час, і ми його досягнемо».

Священник додав, що до програми їхнього паломництва входять відвідини Папських базилік, Ватиканських музеїв, включно із Сикстинською каплицею, а також різних визначних історичних пам’яток, серед яких – Колізей, Римський Форум тощо.

Приїхали з надією, що настане мир

Пані Людмила з Шаргорода, що на Вінниччині, в Римі вже вдруге: минулого року вона була у Ватикані на Вербну неділю, і, як вона підкреслює, здійснилася її мрія, бо їй вдалося взяти участь у Службі Божій, яку очолював Папа Франциск. «І тому, коли отець Вальдемар сказав про свою ініціативу, я відразу попросила його записати мене в це паломництво, тому що я знову хотіла повернутися на це місце, – поділилася вона. – Оскільки це Ювілейний рік, то ми сюди приїхали з надією на перемогу, щоб в нашій Україні закінчилася війна і наступив переможний мир».

Ділячись своїми враженнями від побаченого, Людмила розповіла, що отець Вальдемар організував для їхньої групи екскурсію з Андрієм – одним із українських гідів, які працюють в Римі. «Він так гарно розказав нам про все, так влучно, що все немов закарбувалася в пам’яті. І дякую Богові, що я сюди потрапила. Мені здається, що я би сюди приїжджала кожного року», – додала паломниця.

Мрії молоді

Злата з Києва – наймолодша паломниця групи. Вона студентка. Про це паломництво вона дізналась у 2023 році під час Світових Днів молоді у Лісабоні. Отець Вальдемар Павелець був тоді членом оргкомітету українського паломництва на СДМ. Взяти участь у цьому паломництві дівчині запропонувала її мама, яка приїхала разом з нею. «Від такого відмовлятись було б дуже дивно», – додала Злата, висловлюючи захоплення побаченим і пережитим. «Ти приїжджаєш сюди за цією неймовірною святістю, – каже вона, – ти бачиш ці всі базиліки… і навіть не тільки основні, а кожна базиліка, кожний храм вражає. І саме в цьому ти бачиш таку потужність релігії, силу того, що несе Церква. Адже в нас в Україні є храми, є святі місця, і вони такі різні, але тут воно на зовсім іншому рівні».

Як і всі інші паломники, Злата приїхала до Риму з надією: «Для мене цей рік і те, що відбувається у нас, дуже взаємопов'язано, і тому в серці дуже є велика надія, що в кінці цього року може настати мир, насамперед, перемога. Мої думки постійно вдома. І разом з тим є молитва за майбутнє, за щасливе, надійне, хороше майбутнє». А мрії в Злати, мабуть, відображають мрії багатьох молодих українців: «Я мрію про те, щоб прожити життя не дуже боляче, щоб бачити цей прекрасний цей світ, але разом з тим не мати цієї постійної втрати в серці».

«Зернини надії залишаю біля кожних Святих дверей»

Феля з міста Макарова, що на Київщині, вирушила в паломництво до Риму зі своїми двома сестрами. «Чим для мене є ця поїздка? Ви знаєте, наша Макарівська парафія – дуже маленька, – ділиться вона, – і, напевно, кожен наш парафіянин, проводжаючи нас у це паломництво, ввірив нам свою маленьку надію, і цю зернинку надії ми привезли сюди. Коли ми проходимо через Святі двері, я залишаю там ці зернинки: я пам'ятаю ту пані Галю, яка просила, щоб я молилася за мир в Україні, та інших… І ці зернини, ці надії я залишаю біля кожних Святих дверей. Тобто, ми тут недарма: Бог послав нас цією дорогою, щоб ми привезли цю надію сюди, і тоді, коли ця надія вже проросте, то зерно будемо збирати ми всі разом».

Різні люди під час паломництва стають спільнотою

У групі паломників, яку супроводжував отець Павелець, були люди з різних дієцезій, з різних парафій, і в кожного своя історія, свої стежки, які привели до участі у цій прощі. «Серед нас є також люди, що належать до інших конфесії, – зауважив він. – Наприклад, є також православні з нами. Вони дізналися про нас через своїх знайомих, через друзів. Спілкуючись з нами, вони кажуть, що їм також багато дає те, що вони можуть побачити центр Католицької Церкви».

Спостерігаючи за цією групою, складалося враження, що вони вже довго знають одні одних. Ми запитали отця Вальдемара, яким чином під час паломництва складаються ці приязні стосунки. «Хтось із паломників казав, що ми організовуємо паломництва серцем і для серця, – відповів священник. – І я хочу, щоб воно так було і надалі. Для мене паломництво – це форма душпастирського служіння». Він додав, що перед паломництвом вони завжди організовують дві зустрічі на платформі Zoom, приблизно за місяць перед паломництвом і пізніше тиждень чи декілька днів перед самим паломництвом. Тоді люди мають можливість познайомитися, налаштуватися на те, що їх чекає. І навіть якщо хтось не може доєднатися до цієї зустрічі, то може послухати пізніше в записі. «Звичайно, що це дуже важливо також для того, щоб інтегрувати групу, – зауважив отець Вальдемар. – Окрім того, в Римі ми мешкаємо при нашій парафії отців палотинів. Ми самі собі готуємо їсти, самі робимо сніданки і вечері. Це теж об'єднує. А вечір – це такий час, коли ми можемо спокійно посидіти, поділитися, поговорити також на духовні теми, бо, мабуть, люди не мають можливості щодня часто спілкуватися зі священником, просто сидіти за одним столом. Для мене це дуже важливо, і я думаю, що це важливо також для людей».

Духовний досвід

Паломництво групи, з якою ми спілкувалися вже завершилося, і кожен з його учасників повезе додому те, чого їм побажав отець Павелець, – духовний досвід.

Для Людмили це було перше паломництво, коли вони летіли літаком. «Це перше паломництво, коли я піднялася в небо і побачила цю Божу красу: ми летіли над хмарами, і ці дві години пролетіли як одна хвилина, – поділилася вона. – Я бажаю всім українцям, щоб кожен з надією і вірою хоч один раз в житті залишив всі справи і, по можливості, приїхав у це святе місце – Рим. Отець казав, що ми маємо 100 годин в Римі. Але хочу сказати, що цих сто годин мало: сюди треба повертатися багато разів по сто годин, тому що враження неймовірні».

«Ви знаєте, кожного вечора, коли закінчується наша програма, – ділиться Феля – ми сідаємо і отець просить нас ділитися своїми враженнями. І щодня є щось особливе. Наприклад, сьогодні ми піднімалися на колінах по Святих сходах, і сьогодні я цим живу, я ношу це в собі. Вчора ми були в Колізеї, і це також був цікавий досвід».

Для Злати – наймолодшої учасниці прощі – Рим подарував також слова, щоб описати те, чи для неї є надія. «Надія – це, насамперед, світло, – підкреслила вона. – Коли ти йдеш якимось тунелем і в кінці бачиш це світло. Ми заходили в базиліку, яка є дуже темною, але є вітражі, через які постійно пробивається якесь світло. Також оце проміння і оце світло в мене насамперед асоціюється з надією, тому що навіть в цей час нам допомагає молитва. Це те, що підтримує, те, що дає надію».