Церква

Віра Церкви (15): старозавітні витоки Христової Пасхи

В п’ятнадцятому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про значення тайної вечері у контексті святкування події визволення Ізраїльського народу з єгипетської неволі.

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Літургія Церкви розгортається у винятковий спосіб навколо подій з життя Ісуса Христа, які містять спасенний характер. Центральною подією стає смерть і воскресіння Христа, пасхальне таїнство, яке виявляє Божу до нас любов. Перші християнські громади почали збиратись разом на молитву й ламання хліба (пор. Ді. 2,41-42,47), звершуючи святкування цього спасенного таїнства під час Євхаристійного богослужіння. У цьому епізоді ми поглянемо на біблійні витоки пасхальної події, внаслідок якої були відновлені стосунки між Богом та людиною.

Аудіоверсія

Пасхальна подія у житті Ізраїльського народу

Євангелії розповідають нам про особливості установлення Христом Святої Тайни Євхаристії під час тайної вечері. У цій події реалізується новий союз Бога з людиною, який звершиться через смерть і воскресіння Христа. Однак форма цього союзу вже існувала у Старому Завіті. Саме тому важливо поглянути на контекст тайної вечері, щоб глибше зрозуміти її значення як спасенної події.

Тайна вечеря відбулася під час центрального юдейського свята – Песах / Пасха, яке стосується визволення єврейського народу від рабства через вихід з Єгипту до обітованої землі. Незмінним елементом святкування цієї події є пасхальна вечеря – вираження спомину, який наказує Господь, щоб всі покоління Ізраїлю могли наново пережити спасенну подію. У дванадцятій главі книги Виходу ми знаходимо детальні обрядові приписи для Пасхи, яку щороку мав святкувати Ізраїльський народ: вказується дата, описуються назви страв та спосіб їх приготування. Обрядово-літургійні приписи, які втілювалися переважно в колі родини, були дані для точного відтворення спасенної події виходу з Єгипту.

Зв’язок між Святим Письмом та літургійними діями є настільки нерозривним і фундаментальним, що досвід виходу стає ключем для тлумачення всіх перипетій історії Ізраїлю. Саме в цьому зв’язку між Пасхою з її щорічним літургійним спомином утверджувалася й розвивалася свідомість Ізраїлю як Божого народу, який має унікальні, відмінні від інших народів, стосунки з Ягве (YHWH). Таким чином, спомин визвольної події є обрядом, який не лише скерований до історичної пам’яті, а й виражає подяку й прославу Бога за те, що він зберіг народ до сьогоднішнього дня. Родина, яка святкує визвольну подію, славить Бога за те, що бере в ній участь та належить до вибраного народу. Іншими словами, через спомин члени родини дякують Богові за минулу спасенну подію, тому що її наслідки тривають донині.

Пасхальна старозавітна вечеря у своїй літургійній дії має два важливі виміри: розповідь та пояснення. Початок другого пасхального седеру (трапези), за якою слідує споживання основних страв, розпочинається обрядовим запитанням найменшого сина про значення свята. У відповідь, батько розповідає про події звільнення з рабства і вихід з Єгипту (пор. Вих. 13,8). Всі обрядові елементи вечері наново інтерпретуються, щоб нагадати не тільки про визволення з неволі, але й те, що ця подія має ключове значення для всієї історії Ізраїльського народу. Ізраїль визнає у Пасці свій власний основоположний акт – подію, у якій Господь «став моїм спасінням» (Вих. 15,2), адже спас свій народ. Пасхальна вечеря охоплює кілька елементів (псалми, молитви, благословення), які є немов літургією слова, однак ядром спомину є споживання ягняти, опрісноків й інших страв, що виражає приналежність до вибраного народу, врятованого Богом.

Євхаристія як укладення нового Завіту

Загалом, те, що було сказано про юдейську Пасху, стосується і Пасхи, яку святкує і сповнює Христос. Більше того, неможливо зрозуміти Христову Пасху, якщо не розглядати її у світлі Песаху і в тісному з ним зв’язку. Синоптичні традиції сходяться в тому, що підкреслюють пасхальний характер тайної вечері (Мт. 14,22-25; Мт. 26,26-29; Лк. 22,14-20), а євангелист Іван описує Ісуса на хресті як пасхального агнця, чиї кістки не були поламані (Ів. 19,36).

Ісус, знаючи, що незабаром має померти на хресті, збирає за столом на вечерю найрідніших – своїх учнів, тобто Церкву, Божу родину. Таким чином, тайна вечеря є кульмінацією служіння Ісуса, де Він підсумовує свою місію. Під час цієї трапези Христос виявляє інтимні речі, які стосуються Його особи, вчення, а також дає напуття перед своєю смертю. У Євангелії ми можемо побачити, що у жестах і словах під час тайної вечері Христос провіщає і наперед пояснює все, що станеться з Його смертю й воскресінням. З іншого боку, щойно смерть і воскресіння дадуть апостолам повне розуміння того, що сталося і того, що Христос їм дарував у Євхаристії.

Святкуючи тайну вечерю зі своїми апостолами, Ісус надав юдейській Пасці її остаточного значення. Зокрема, Він дарував новий союз між Богом і людьми, який ратифікує не кров’ю тварин, як це було у Старому Завіті, а своєю власною кров’ю, раз і назавжди: «Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: “Пийте з неї всі, бо це кров моя Нового завіту, яка за багатьох проливається”» (Мт. 26,27-28). Цей новий союз, про який говорив ще пророк Єремія (Єр. 31,31-34), звершується, реалізується, стає дійсністю у смерті й воскресінні Христа. Подаючи учням чашу своєї смерті, Христос запрошує їх жити тією любов’ю, яку Він сам має до них. Приймаючи ж від Ісуса чашу, апостоли приймають вступ до Нового Завіту між Богом та людиною.

Спомин, який уприсутнює основоположну подію

Старозавітна пасхальна вечеря була нагодою взяти участь у події спасіння та визволення. Споживаючи страви, зокрема, ягня, кожен віруючий переживав причасність до вибраного Божого народу, відчуваючи, що Господь є його силою та міццю (Вих. 15,2). Тому спомин (лат. memoriale) є не тільки пам’яттю про минулі події, а проголошенням наслідків для сьогодення. У літургійному спомині подія стає певним чином присутньою й актуальною в цей момент. Щорічне святкування Пасхи є засобом, за допомогою якого кожен єврей усвідомлює свою теперішню заангажованість у життя й місію звільненого народу; він повинен вважати себе таким, що вийшов з Єгипту і звільнився від рабства. З цієї причини псалмоспівець каже: «Я думаю про дні давні, згадаю про літа споконвічні» (Пс. 77,6).

Пасха Старого Завіту була спогадом про перехід від рабства до свободи, тоді як Пасха Нового Завіту – це спомин про перехід Господа з цього світу до Отця, про перемогу життя над смертю. Для християн Євхаристія – це спогад про страсті Господні, який реалізується через молитву і літургійне святкування. Євхаристійна літургія, таким чином, є пам’яттю про таїнства спасіння, здійснені Христом, як вони представлені нам в Євангеліях.

Однак ця пам’ять не є простим спомином про минуле, але насамперед реальною актуалізацією через дію Святого Духа. Через перетворення хліба і вина в Тіло і Кров Господню, Христос стає реально присутнім у Євхаристії. «У пресвятому таїнстві Євхаристії перебувають правдиво, дійсно і сутнісно, Тіло і Кров, поєднані з душею і Божеством Господа нашого Ісуса Христа, а отже, цілий Христос», – навчає Катехизм Католицької Церкви. У Святому Таїнстві Євхаристії Господь дає нам споживати своє тіло, щоб ми стали з Ним єдиним Тілом.

Крім того, Євхаристія виражає вимір жертви, адже чинить присутньою хресну жертву, а ми беремо участь у її наслідках. Як історична подія смерть Ісуса на хресті відбулася раз і назавжди, і не потребує повторення, бо спасіння вже звершено, однак смерть Христова є постійною у Євхаристії, що виявляє інтенсивність любові Христа, Який любить нас завжди й постійно. Таким чином, після воскресіння Ісуса, у звершенні Святого Таїнства Євхаристії Христос подає нам чашу своєї смерті, щоб ми відновлювали у ній свою участь.

Отож, у Пасхальній події існує тісний зв’язок між Літургією та Святим Письмом. У своїй глибокій єдності юдейська Пасха і Пасха Христова становлять спасенну подію, яка має історичний та літургійний характер. Христове пасхальне таїнство є джерелом християнської віри, яке необхідно святкувати, бо воно є джерелом життя й оновлення Божого люду, об’єднаного навколо Христа.

Бібліографія:

Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Львів 2002, 1363,1374.

ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 2.

M. COMPIANI, La Sacra Scrittura nella liturgia (Quaderni del Concilio, vol. 7), Shalom editrice, 2022, 14-16.