50 навернень. Алек Ґіннесс: від премії «Оскар» до католицької віри
с. Лідія Короткова, СНДМ
Сьогодні в черговій передачі про 50 навернень до католицької віри буде мова про Алека Ґіннесса, що вважається одним із найвідоміших акторів ХХ сторіччя. Його акторська кар’єра тривала 60 років, а в його творчому доробку понад 70 фільмів, як також численні ролі в театральних виставах. Його успіхи в театральному світі Великобританії були настільки великими, що 1955 року королева нагородила його орденом Британської імперії, а через чотири роки – посвятила в лицарі, надавши титул сера. Серед його найвідоміших фільмів: «Олівер Твіст», «Міст через річку Квай», «Лоуренс Аравійський». Більшості сучасних глядачів він відомий своєю участю в кіноепопеї «Зоряні війни». За свої досягнення він був нагороджений премією «Оскар», отримавши цю почесну премію також і за внесок у світове кіномистецтво протягом довгої та успішної акторської кар’єри. Однак, мало кому відомо, що у віці 42 років він навернувся до католицтва і до своєї смерті був практикуючим католиком.
Алек Ґіннесс народився 1914 року в одному з кварталів Лондона й виховувався матір’ю-одиначкою, яка з трудом заробляла на життя. Його дитинство пройшло в бідності й терпіннях. Для когось іншого це могло би бути причиною занепаду, але для нього стало заохоченням прямувати вперед, аби покращити життя. Алек не мав жодного релігійного виховання, хоча й отримав конфірмацію в англіканській Церкві. Католицька віра його не цікавила, що більше, він виявляв до неї антипатію.
Одного разу під час репетиції вистави «Гамлет», до нього підійшов англіканський священик і пояснив, що він неправильно робить знак святого хреста та відразу показав, як це потрібно робити. Ця зустріч зробила на актора деяке духовне враження й він почав виявляти зацікавлення до англіканської віри.
Жахи Другої світової війни, в якій він брав участь, отримавши звання капітана, ще більше наблизили його до англіканської віри, однак, 1954 року з ним сталась подія, яка його зворушила та примусила його глибоко задуматись над наверненням до католицтва.
У Франції, під час зйомок фільму за творами католицького письменника Честертона про отця Брауна, Ґіннесс, виконуючи головну роль, був одягнений у рясу католицького священика. З технічних причин зйомки були перервані й Алек вирішив прогулятись мальовничими околицями. Вже вечоріло й до нього підбіг приблизно восьмирічний хлопчик, прийнявши його за справжнього священика. Хлопчик з довір’ям взяв його за руку, весело йшов поруч і попрощався словами: «Доброго вечора, мій отче!». Довір’я й пошана, які хлопчик відчував до католицьких священиків, дуже зворушили Ґіннесса й примусили переглянути свої погляди та відмовитись від багатьох упереджень щодо католицької Церкви. У своїх спогадах він написав: «І я сказав собі самому, що в цьому полягає справжня релігія: вірити й довіряти комусь, довіряти Богові й відчувати впевненість, незважаючи на темряву й страхіття життя. Так, я переконаний, що моє навернення почало діяти саме того дня».
Так почались його пошуки на шляху віри, що привели до зустрічі з кількома католицькими священиками, до тихих відвідин храмів, стаючи навколішки перед престолом. Вирішальним моментом навернення стало для нього зцілення 11-річного сина Метью, який захворів поліомієлітом і перебував на грані смерті. В розпачі, шукаючи Божої допомоги, Ґіннесс почав молитись у місцевому католицькому храмі. Тоді він вирішив так би мовити «підкупити» Бога: якщо Господь зцілить Метью, то він дозволить синові прийняти католицьку віру, якщо той схоче. І всупереч усім прогнозам його син одужав, і не тільки – став католиком. Метью віддали вчитись в колегію Отців Єзуїтів. Згодом він, як і батько та мати, став актором. А незабаром Алек Ґіннесс та його дружина Мерула, що була ревною англіканкою, прийняли католицьку віру –Ґіннесс у 1956 році, а його дружина, з якою він прожив у подружжі 62 роки – 1957 року.
На шляху духовних пошуків, що привели Ґіннесса до католицької віри, відіграв фільм «В’язень» про героїчного ісповідника віри, кардинала Йожефа Міндсенті, якого заарештували та засудили до довічного ув’язнення звинувативши в антидержавній діяльності. Під час угорського повстання 1956 року його звільнили, а коли повстання було придушене, кардинал Міндсенті знайшов притулок на території посольства США, де прожив майже 15 років. Роль кардинала Міндсенті залишила глибокий відбиток в душі актора і ще більше переконала його в правильності вибору.
Віра, немов маленьке зернятко, поволі дозрівала в його душі, ведучи до глибокого переконання та потреби прийняти католицьку віру. Ґіннесс разом з дружиною пройшов відповідний курс катехуменату і був охрищений 24 березня 1956 року. Для нього це була хвилина найглибшого переживання й радості, яку він висловив такими словами: «Як незліченна кількість навернених до католицької віри, перед мною і після мене, я почуваю себе так, немов би нарешті повернувся додому».
Як ми згадували, він брав участь у понад 70 кінофільмах, численних театральних виставах, але всі критики стверджують, що найкраще йому вдавались ролі релігійних персонажів, таких як отець Браун, кардинал Міндсенті та Папа Інокентій ІІ у фільмі про святого Франциска з Асижу відомого італійського режисера Франко Дзефіреллі, що став його близьким другом.
Незважаючи на те, що його визнано одним з найбільших акторів, Алек Ґіннесс був людиною покірною й скромною, живучи разом з дружиною далеко від блиску світського життя. З великою радістю він брав участь в богослуженнях та захоплювався григоріянським співом – традиційним співом римо-католицької Церкви.
Щоранку Ґіннесс проказував уривок з 143 псальма: «Дай мені вранці відчути твою милість» (Пс 143, 8) і саме ці слова він, незважаючи на великі фізичні страждання, проказав того ранку, коли перейшов до вічності. Алек Ґіннесс помер 2000 року від раку у віці 86 років, а через два місяці померла його дружина Мерула.
