50 навернень: княгиня Борґезе: навернені – доказ того, що Бог існує та діє
Алессандра Романа з князів Борґезе – таке аристократичне ім’я їй залишили сторіччя. З «католички тільки на папері», зі світської дами, що сяяла у «вищому світі» міжнародного суспільства – до щоденної участі у Святій Месі, глибокого почитання Пресвятої Богородиці, до написання кількох книжок та безлічі статтей на релігійну тематику – ось так віднайдена віра повністю перемінила життя італійської княгині.
с. Лідія Короткова, СНДМ – Ватикан
Княгиня Алессандра Романа Борґезе – спадкоємиця одного із старовинних аристократичних родів Італії. З цим прізвищем відразу згадується прекрасний ландшафтний парк Вілла Борґезе в Римі, серцем якого є однойменна художня галерея. Герб князів Борґезе часто побачимо не тільки в центральній частині Вічного Міста, але й у базиліці святого Петра у Ватикані, адже до цього роду належали кардинали, а навіть Папа Павло V, понтифікат якого почався 1605 року.
Сьогодні княгині 57 років. Вона відома письменниця й журналістка, організаторка великих культурних і церковних заходів, дуже успішних художніх виставок. Ще двадцять років тому вона була великосвітською дамою, що сяяла в міжнародному «вищому товаристві», без неї не обходились гламурні «тусовки» та презентації в Нью-Йорку, світські заходи та вечірки, завдяки своєму багатству, поведінці та стилю життя вона здобула чималу популярність в ЗМІ.
Та коли вона стала ватиканістом популярних італійських видань, а особливо, коли з’явилась її перша книжка «Новими очима», в якій вона описує свій духовний досвід, це стало сюрпризом для широкого кола читачів. До речі, книжка була 10 разів перевидана в Італії, перекладена багатьма мовами світу, серед яких і японською.
«В мене не було такого раптового навернення, як у святого Павла на шляху до Дамаску, цей процес відбувався поступово. Я зрозуміла, що не можна любити Христа й при цьому не любити Його Містичне Тіло, тобто Церкву», – написала княгиня Борґезе.
Трагічні моменти
В автобіографічній книжці вона розповідає про духовний маршрут, що привів її до поновного відкриття Бога-Отця. Хоч вона ніколи повністю не втрачала віри, але Бог був для неї байдужим і вона жила так, наче б Він не існував.
Алессандра зростала в дуже релігійній сім’ї, навчалась в елітному коледжі Сестер Пресвятого Серця, щасливо жила від одного свята до другого, з гордістю несучи всюдисуще ім’я в Римі. Та підліткова безтурботність трагічно закінчується в 16 років: її перший наречений закінчив життя самогубством, застрелившись на її очах.
Алессандра прагне віддалитись від усього, що нагадувало б їй про колишнє життя. Переїхавши в Нью-Йорк, вона занурюється в навчання, прибуткову роботу й бурхливе світське життя. Католицька освіта є далеким минулим, а цінності стали зовсім іншими. Алессандра повністю виключила Бога зі свого життя. Дівчина закохується в Константина Ніархоса, сина грецького мільярдера-судновласника. Вона знає про його пристрасть до наркотиків, але вважає, що зможе його врятувати. Однак, цей цивільний шлюб триває тільки два роки, вони бурхливо розлучаються й незабаром Константин помирає від передозування наркотиків. Розгублена і зранена Алессандра повертається до Риму.
Тут відроджується її пристрасть до мистецтва, вона організовує цілий ряд успішних тематичних виставок, але інтенсивна культурна робота, хоч і захоплююча, починає не вистачати. На порозі переломний 1998 рік…
Навернення серця
Саме цього року княгиня Борґезе гостює в Німеччині в княгині Ґлорії Турн-і-Таксіс, супутниці колишнього світського життя, а тепер бізнеследі, художниці, яка залишившись молодою вдовою з трьома дітьми, продала родинну спадщину й зуміла сплатити мільйонні борги, а тепер відзначалась широкою добродійною діяльністю на користь Католицької Церкви.
В неділю Ґлорія запросила подругу на Святу Месу. Алессандра згодилась не з переконання, а тільки задля ввічливості. Й була здивована, яку роль відіграє Пресвята Євхаристія в житті всієї родини княгині Ґлорії: «Це не був один із багатьох ритуалів, але духовна подія, яку переживали з радістю й довір’ям». Це був початок перелому й навернення Алессандри.
Згодом княгиня Турн-і-Таксіс познайомила її із своїм духовним провідником, отцем Міхаелем Шмітцом із Згромадження Христа, Найвищого Царя. Спілкуючись з цим молодим, енергійним і повним Божого Духа священиком, Алессандра побачила як розвіюються її численні упередження щодо Католицької Церкви, побачивши, що вона не є суворим, запорошеним, старомодними світом. Двогодинна сповідь принесла мир та визволення її душі, але коли священик запропонував їй щоденно, якщо тільки можливо, брати участь у Святій Месі, їй це здалось майже неможливим, вона боялась, що нудьгуватиме під час богослужінь. Але це стало рішучим кроком до більшого пізнання Христа, Його безмежного милосердя, до пізнання Його Церкви та особливого цінування Христових намісників на землі – Папів Римських.
Християнська віра в житті княгині Алессандри.
Княгиня Борґезе не приховує труднощі, спокус і падінь, важких рішень, що їх довелось приймати. Але, як вона пише: «Тепер я знаю, де шукати світло й силу: на молитві. Молитва – це не випадкове благання Божої милості, але надія на Господа. Коли християнин пізнає істину, якою є Ісус Христос, не може зберігати це тільки для себе: потрібно давати свідчення, звіщати Христа нашим ближнім».
Своєю книжкою Алессандра розвіяла помилкову думку, мовляв, ті, що народжуються багатими та знатними, обов’язково є щасливими, та наголосила, що сьогодні «модно» відкривати духовний вимір життя, шукаючи його серед монахів Тібету, чи індійських ґуру, але «не модно» бути переконаним католиком, відважно захищати правди віри, шанувати вчення Церкви та Вселенських Архиєреїв.
У наступній книжці «Прагнення Бога» вона описує свій дальший духовний шлях, а в книжці «Слідами Йозефа Рацінгера» пише про особисте знайомство з Папою Венедиктом ХІV ще від часів, коли він був кардиналом, Префектом Конгрегації віровчення, про його богословську науку та вплив на її духовне життя.
«Люрд. Мої дні на служінні Марії», – в цій книжці княгиня Борґезе описує свою набожність до Пречистої Діви Марії, щоденну молитву на вервиці, паломництва до Люрду, супроводжуючи хворих до цього Марійського відпустового міста у Франції.
Разом з кардиналом Карло Каффаррою, Архиєпископом Болоньї, вона написала книжку «Правда просить бути відомою», а ватиканське видавництво опублікувало її книжку «Рівновага Ватикану».
Алессандра веде релігійні сторінки в численній пресі, є відомим ватиканським аналітиком.
«Навернені люди викликають або любов або ненависть, – написала вона, – але вони є доказом того, що Бог існує та діє». Серед її улюблених святих Катерина Сієнська та сучасний святий – Хосемарія Ескріва де Балаґер, який навчав, що шлях до святості проходить через звичайні речі: роботу, сімейне життя, дозвілля, дружбу.
В одному з інтерв'ю княгиню Борґезе запитали, що про неї думають її давні друзі. «Звичайно, декому здається, що я дивна, – відповіла вона. – Інші дивляться на мене здивовано, а інші шанують мою віру. Таким є життя. Мене це не турбує, бо коли хтось наново відкриває велич віри, знаходить джерело сили й ніколи не буде самотнім».
А на питання про ставлення до минулого життя, Алессандра відповіла: «Мене не турбує минуле, я його не можу змінити і вважаю приготуванням до теперішнього. Я прагну жити згідно з Божою волею тепер і зараз».
