Папа кардиналам: Найвища гідність – служити Христові в особі ближнього

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

Господь нагадує нам, що єдиною вірогідною владою є та, що припадає до стіп інших, аби служити Христові. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час прилюдної консисторії з нагоди введення в сан чотирнадцятьох нових кардиналів.

Вселенський вимір Церкви

Урочиста подія, що відбулася в базиліці Святого Петра у Ватикані ввечері, 28 червня 2018 р., дійсно стала вираженням «вселенського виміру Церкви», про що Святіший Отець говорив, проголошуючи в неділю П’ятидесятниці імена майбутніх кардиналів. Адже кардинальські відзнаки отримали ієрархи, що походять з усіх частин світу, від Японії до Мадагаскару, від Перу до Пакистану. Серед нових достойників – халдейський патріарх з Іраку, співробітники Римської Курії, пастирі, що очолють місцеві Церкви в різних частинах світу, а також двоє ієрархів на спочинку та заслужений богослов.

Богослуження, що мало форму літургії слова, розпочалося молитвою Папи перед гробом святого Петра під престолом базиліки. Далі кардинал-номінат Блаженніший Луїс Рафаїл, Патріарх Вавилонський, звернувся до Святішого Отця з подячним словом від імені майбутніх кардиналів. Після читання з Євангелії від святого Марка, в якому розповідалося про подорож Ісуса разом з учнями до Єрусалиму, під час якої вони посперечалися про першість між собою, промовляв Папа.

Вияв таємниць сердець

«Вони були в дорозі, простуючи в Єрусалим. Ісус ішов перед ними», – пише святий Марко. Як зауважив Святіший Отець на початку проповіді, ці слова допомагають нам побачити, як Господь «дбає про Свій люд за посередництвом незрівняної педагогіки». Він не занедбує того, щоб «іти перед ними».

Єрусалим представляє час важливих рішень, й усі ми знаємо, що ключові події життя «спонукають промовляти серце та виявляють наміри й напруження», які є в ньому. В контексті третього й «найсуворішого» звіщення про страсті, євангелист не боїться відкрити «таємниці сердець учнів», вказуючи також на шукання перших місць, заздрощі, інтриги. Все це «не лише виснажує та псує зсередини стосунки між ними», але й вводить у «даремні й маловартісні дебати».

Не так нехай буде між вами

«Ісус, натомість, не зупиняється на цьому та прямує далі, Він випереджує їх та з притиском каже: “Не так воно хай буде між вами, але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою”. Таким чином Господь старається наново зосередити погляд і серце Своїх учнів, не дозволяючи на те, щоб безплідні й зосереджені на собі дискусії знаходити місце в лоні спільноти. Чого варте здобути ввесь світ, бувши зіпсованими зсередини? Чого варте здобути ввесь світ, якщо всі житимуть опановані задушливими інтригами, які висушують та роблять безплідним серце та місію?» – зауважив Папа, додаючи, що в цій ситуації вже можна розгледіти майбутні «палацові інтриги» також в церковних куріях.

Однак, Господь каже: «Не так нехай буде між вами», що, насамперед, є запрошенням і викликом, аби відновити свої найкращі риси, «не піддавшись знищенню чи полоненню з боку світської логіки». Цими словами Господь «спасає спільноту від того, щоб надмірно зосереджуватися на собі, замість того, щоб звернути погляд, ресурси, очікування та серце на те, що є вартісним – на місію».

Реформа в місіонерському ключі

Як зауважив Наступник святого Петра, Ісус вчить нас, що «навернення, перетворення серця та реформа Церкви» завжди відбувається у «місіонерському ключі», бо передбачає необхідність перестати бачити і дбати лише про власні інтереси. Адже навернення не є метою саме в собі, але мітить до зростання у вірності та готовності прийняти місію.

«Коли ми забуваємо про місію, коли втрачаємо з перед очей конкретні обличчя ближніх, наше життя замикається в шуканні власних інтересів та забезпечень, – вів далі Святіший Отець. – Й тоді починає зростати почуття кривди, смуток та відраза. Крок за кроком зменшується простір для інших, для церковної спільноти, для бідних, для того, щоб слухати Господа. Так втрачається радість, а серце кам’яніє».

Авторитет зростає через сприяння ближньому

Ісус наказує Своїм: «Не так воно хай буде між вами […]хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх». За словами Папи, це блаженство й величальна пісня, «яку ми покликані кожного дня співати». Господь заохочує нас не забувати, що «авторитет у Церкві зростає зі здатністю сприяти гідності іншого, намазувати іншого єлеєм, щоб лікувати його рани та його часто поранену надію».

«Дорогі брати кардинали та ново-кардинали! В той час, як прямуємо шляхом до Єрусалиму, Господь прямує перед нами, аби ще раз нагадати нам, що єдиною вірогідною владою є та, що починається з того, щоб припасти до стіп інших з метою служити Христові. Та, що випливає із постійної пам’яті про те, що Ісус, перше, ніж схилити голову на хресті, не побоявся схилитися перед учнями та вмити їм ноги. Це найвища почесть, яку можемо отримати, найвища гідність, що може бути нам надана: служити Христові, присутньому у вірному Божому людові, в голодному, в забутому, ув’язненому, хворому, наркозалежному, покинутому, в конкретних людях з їхніми історіями та сподіваннями, очікуваннями та розчаруваннями, стражданнями та ранами», – сказав Папа, наголошуючи:

«Ніхто з нас не повинен почуватися “вищим” від когось. Ніхто з нас не повинен дивитися на інших згори. Ми можемо так дивитися на людину, дійсно можемо, лише тоді, коли допомагаємо їй підвестися». Свої роздуми Святіший Отець завершив читанням уривка із заповіту святого Івана ХХІІІ.

Обряд введення в сан нових кардиналів

Після короткої паузи для призадуми, Папа прочитав формулу проголошення нових кардиналів, в якій, серед іншого, вказано, що червоний колір їхнього кардинальського одягу означає те, що вони повинні бути відважними свідками Христа та Його Євангелія в Римі та в найдальших закутинах світу. Потім Святіший Отець проголосив імена нових кардиналів та оголосив їхнє призначення у сан кардинала-єпископа, кардинала-пресвітера чи кардинала-диякона.

Після слів Наступника святого Петра, проказавши Символ Віри, нові кардинали склали визнання віри, вірності та послуху Римському Архиєреєві. Далі, починаючи від Блаженнішого Луїза Рафаїла, Святіший Отець наклав на голову кожного із кардиналів червоний головний убір особливої форми, колір якого символізує готовність кардиналів пролити за віру свою кров, адже це колір мучеників і свідчення віри власним життям, та кардинальський перстень, як знак кардинальської гідності та символ єдності з Папою та Вселенською Церквою. З рук Святішого Отця всі вони, крім Халдейського патріарха, що зберігає титул свого осідку, отримали також буллу про надання титулу однієї з римських парафій або римського дияконства, що є знаком участі у пастирському піклуванні Єпископа Риму у Вічному Місті.

На закінчення нові кардинали обмінялись братерським поцілунком з Папюю та всіма присутніми кардиналами.