Ось увізвав убогий, і Господь вислухав його. Послання Папи на ІІ Всесвітній день бідних

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Ось увізвав убогий, і Господь вислухав його» – ці слова з 34-го Псалма стали темою Послання Папи Франциска з нагоди ІІ Всесвітнього дня бідних, що відзначатиметься 18 листопада 2018 року. Його представлення відбулося у Ватикані в четвер, 14 червня.

Досвід псалмоспівця

Як зауважує Глава Католицької Церкви, авторові цього Псалма не є чужими обставини нужди, навпаки, він має її безпосередній досвід. Однак, він «перемінює її в пісню прослави й подяки Господеві». Цей Псалом дозволяє також і нам «зрозуміти, ким є справжні убогі, на яких ми повинні звернути свій погляд, щоб почути їхнє волання та розпізнати їхні потреби».

Псалом зазначає, що Господь вислуховує убогих, які взивають до Нього, є добрим з тими, які шукають у Нього захист із серцем, розбитим смутком, самотністю та виключенням. Вислуховує тих, гідність яких розтоптана, але вони «мають сили підвести погляд вгору». Вислуховує переслідуваних «в ім’я фальшивої справедливості». В цій молитві бачимо «почуття покинутості та уповання на Небесного Отця».

«Силою цього унікального та під різними кутами незаслуженого та повністю невимовного досвіду, відчувається, однак, прагнення передати його іншим, насамперед тим, що, як і псалмоспівець, є убогими, відкиненими та маргіналізованими. В дійсності, ніхто не може почуватися виключеним з любові Небесного Отця», – наголошує Папа.

Увізвати

Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що Псалом використовує три дієслова, щоб охарактеризувати поставу вбогого та його стосунки з Богом. Першим є «взивати», адже «стан бідності не вичерпується одним словом, але стає воланням, яке проходить через небо та досягає Бога».

«Можемо запитати себе: як стається, що це волання, яке підноситься аж до Бога, неспроможне досягнути наших вух і залишає нас байдужими та нечутливими?» – пише Святіший Отець, наголошуючи на тому, що День убогих заохочує нас до «серйозного іспиту сумління, щоб зрозуміти, чи ми дійсно спроможні почути бідних». А щоб розпізнати їхній голос, ми потребуємо «тиші слухання».

«Якщо ми забагато говоримо, то не зможемо їх почути. Я часто маю побоювання, що багато найзаслуженіших і необхідних ініціатив звернені більше на те, щоб сподобатися собі самим, а не на те, щоб дійсно почути волання убогого. В такому випадку, коли убогі підносять своє волання, реакція стає непослідовною і незданою ввійти у відповідність з їхніми умовами», – зазначає Папа, переходячи до другого дієслова, яким є «відповідати».

Відповідати

Як зауважує псалмоспівець, Господь не лише чує, але відповідає. І ця відповідь полягає в «сповненій любов’ю участі в становищі бідного». Відповідь Бога завжди є «дією спасіння, щоб залікувати рани душі та тіла, відновити справедливість і допомогти наново розпочати життя з гідністю». Вона також є закликом до тих, які вірують в Нього, чинити так само, відповідно до своїх можливостей.

«Всесвітній день убогих має на меті стати маленькою відповіддю, зверненою від Церкви, розсіяної по всьому світу, до бідних кожного типу й на кожній землі, щоб вони не думали, що їхнє волання пропало в порожнечі. Правдоподібно, він є немовби каплею води серед пустелі нужди, але, однак, може бути знаком взаємоподілу для потребуючих, щоб відчути активну присутність брата чи сестри», – пише Святіший Отець, нагадуючи вірним про те, що їхня турбота не повинна обмежуватися лише до форми надання допомоги, але вимагає також «уважності любові», що шанує іншого, як людську особу.

Визволяти

Третім дієсловом є «визволяти». Біблійний бідолаха живе з упевненістю в тому, що Бог діє на його користь, аби повернути йому гідність. Папа підкреслює, що бідність не є чимось, чого шукаємо, але плодом егоїзму, гордості, жадібності та несправедливості, «лих давніх, як і сама людина», що завжди є гріхами, які зачіпають багатьох невинних.

Боже визволення є «актом спасіння» для тих, які висловили перед Ним свій смуток і тугу. Чимало Псалмів показують, як могутність Божого втручання розбиває «полон бідності». Боже спасіння «приймає форму руки, простягнутої до нужденного», пропонуючи прийняття, захист і почуття дружби.

«Саме із цієї конкретної та відчутної близькості починається оригінальний шлях визволення», – зазначає Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що він писав у Апостольському Напоумленні «Радість Євангелія»: «Кожен християнин і кожна спільнота покликані бути Божими інструментами для визволення та сприяння бідним, щоб вони могли повноцінно інтегруватися в суспільство».

Здійснення пророцтва в Євангелії

Далі Святіший Отець скеровує думку до євангельської розповіді про сліпого жебрака Вартимея, який, почувши, що приходить Ісус, почав взивати: «Сину Давидів, змилуйся наді мною». Інші хотіли змусити його замовкнути, але він кричав ще гучніше, й Божий Син почув його та запитав: «Що хочеш, щоб Я зробив тобі?».

«Ця сторінка з Євангелії показує те, що Псалом передвіщав, як обітницю. Вартимей – це бідняк, який позбавлений фундаментальних можливостей, якими є бачити та працювати. Як же багато шляхів також і сьогодні ведуть до різних форм нестабільності! Нестача базових засобів утримання, маргіналізація у випадку, коли згасають сили для праці, різні форми соціального невільництва, не зважаючи на поступ людства», – пише Папа, додаючи, що сьогодні чимало бідних, як Вартимей, очікують, щоб хтось підійшов і сказав: «Кріпися! Встань, Він кличе тебе».

Але, на жаль, часто стається навпаки, бо лунають голоси осуду та спроби змусити замовкнути й терпеливо все переносити. Ці голоси часто є викликані «фобією до бідних», вважаючи їх «носіями небезпеки, нестабільності». Існує тенденція утримувати дистанцію між собою та ними, «не усвідомлюючи, що таким чином, тримаємося далекими від Господа Ісуса, Який їх не відкидає, але призиває до Себе та втішає».

Досвід спільної трапези та дружби

За словами Глави Католицької Церкви, бідні є «першими спроможними розпізнати Божу присутність і засвідчити Його близькість в своєму житті». Бог залишається вірним Своїй обітниці, але щоб подолати «гнітючі умови бідності», необхідно, щоб вони «відчули присутність братів і сестер, що піклуються ними».

Отож, у цей Всесвітній день ми запрошені «конкретизувати» слова Псалма: «Їстимуть убогі та наситяться». Папа зазначив, що у Єрусалимській святині після жертвоприношення відбувався бенкет. А в багатьох дієцезіях цей досвід повторився минулого року, коли з нагоди Всесвітнього дня бідних були проведені не лише богослужіння, але й спільна гостина.

«Я б хотів, – пише він, – щоб також і цього року та надалі, цей День відзначався під знаком радості, що походить з віднайденої здатності перебувати разом. Разом молитися в громаді та розділити трапезу в Господній день. Це досвід, який повертає нас до первісної християнської громади».

Співпраця з іншими

Святіший Отець зазначає, що християнська спільнота щодня звершує «безліч ініціатив» для того, щоб принести полегшення «багатьох форм бідності, що маємо перед очима». Часто співпраця з іншими дійсностями, спонукуваними не вірою, але людською солідарністю, дає змогу допомагати там, де самотужки цього не вдалося б зробити.

«Визнати, що серед величезного світу бідності наші можливості є обмеженими, слабкими й недостатніми, спонукає простягнути руку до інших, аби взаємна співпраця могла ефективніше досягнути мети. Ми спонукувані вірою та наказом любові, але вміймо розпізнати інші форми допомоги й солідарності, які частково мають ту саму мету; однак, не забуваючи про те, що є притаманним для нас, тобто, вести всіх до Бога і до святості», – пише Наступник святого Петра, додаючи, що перед обличчям нужденних не йдеться про те, щоб «мати першість», але смиренно визнати, що це Святий Дух «пробуджує жести, які є знаком Божої відповіді та близькості».

Слід пам’ятати, що коли ми робимо щось для бідних, першість належить Богові, Який «відкрив нам очі та серце». Бо вбогі потребують «не нашої самореклами», але «любові, яка вміє сховатися та забувати про добро, яке зробила». Адже той, хто служить їм, є «інструментом в Божих руках».

Далекі від стилю, притаманного світові

Далі Папа звертає увагу на те, що християнський спосіб життя «далекий» від світського, який «прославляє, шукає та наслідує тих, які мають владу й багатство, маргіналізуючи, водночас, бідних, вважаючи їх непотребом і ганьбою». Для нас заохоченням до солідарності є слова Апостола про те, що «коли один член страждає, страждають усі члени» та його заклик радіти з тими, які радіють, і плакати з тими, хто плаче.

Слово надії

«Слово надії є природним висновком, до якого нас спрямовує віра. Часто саме бідні спроможні розворушити нашу байдужість, доньку надто безпосереднього та зв’язаного з теперішнім погляду на життя. Волання убогих є також воланням надії, яким виявляється впевненість у тому, що прийде визволення. Надії, що ґрунтується на любові Бога, Який не залишає того, хто уповає на Нього», – пише Святіший Отець, підкреслюючи, що «мірою того, на скільки ми будемо здатними розпізнати справжнє добро, багатітимемо в Бога та ставатимемо мудрими перед собою та перед іншими».

Бідні євангелізують нас

Своє послання з нагоди Всесвітнього дня бідних Папа завершує заохоченням для єпископів, священиків, особливо – дияконів, що були рукоположені саме для служіння нужденним, богопосвячених осіб та мирян, які «роблять відчутною відповідь Церкви на волання убогих», пережити цей День як «нагоду для нової євангелізації».

«Бідні євангелізують нас, допомагаю відкривати кожного дня красу Євангелія. Не дозвольмо, аби ця благодатна нагода виявилася даремною», – закликав він.

Плід Ювілею Милосердя

Нагадаємо, що про встановлення Всесвітнього дня бідних Папа Франциск оголосив у Апостольському Листі «Misericordia et misera» (Милосердя і нещасна), що був підписаний 20 листопада 2016 року, в день закриття Святих Дверей базиліки Святого Петра з нагоди завершення позачергового Святого Року, присвяченого Божому милосердю. Датою його відзначення обрано неділю перед Урочистістю Господа Нашого Ісуса Христа, Царя Всесвіту, а перше відзначення відбулося 19 листопада 2017 року.