Папа: Богослов’я покликане переказувати конкретність Божої любові

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, ми потребуємо революції ніжності. Це нас спасе», – наголосив Святіший Отець, приймаючи у четвер, 13 вересня 2018 р., учасників національного симпозіуму «Богослов’я лагідності згідно з Папою Франциском», який відбуватиметься від 14 до 16 вересня в Ассізі. Його організатором є центр сімейного душпастирства «Дім лагідності», а програмою передбачені виступи богословів, біблістів та гуманістів. Промовляючи напередодні заходу до організаторів і учасників, Папа запропонував їм три моменти для застанови.

Богослов’я лагідності

Перший аспект стосувався богослов’я лагідності. Глава Католицької Церкви зауважив, що може здаватися, що ці два слова віддалені одне від одного: перше стосується академічної сфери, а друге – міжособистісних стосунків. Однак, «наша віра нерозривно їх пов’язує».

«Богослов’я, в дійсності, – пояснив він, – не може бути абстрактним, бо якщо би воно було таким, то було б ідеологією, а богослов’я народжується із екзистенційного пізнання, із зустрічі зі Словом, Яке стало тілом! Отож, богослов’я покликане переказувати конкретність Бога-Любові. А лагідність є добрим “екзистенціалізмом”, придатним аби передавати в наш час любов, яку Господь має до нас».

Від практичного до чуттєвого

За словами Папи, сьогодні менше, ніж в минулому, зосереджуються на поняттях і на конкретній діяльності, а більше на «відчуттях». Це може не подобатися, але це є фактом. Очевидно, «богослов’я не може применшуватися до почуття», але й не може ігнорувати того факту, що в багатьох частинах світу підхід до життєвих питань починається від того, «що людина відчуває емоційно». Отож, перед теологією стоїть виклик «супроводжувати це шукання суттєвого, вносячи світло, що походить із Божого слова», чому може посприяти «добре богослов’я лагідності».

«Це є можливим, бо Божа любов не є абстрактним загальним принципом, але – особистою й конкретною», – сказав Святіший Отець, додаючи, що в цьому питанні йому здаються важливими два аспекти, які і є двома наступними спонуками для роздумів: краса почуватися любленими Богом та краса відчувати, що любимо в Боже ім’я.

Почуватися любленими

Як зауважив Папа, лагідність може вказувати на наш спосіб сприйняття Божого милосердя сьогодні. Вона відкриває нам, «поряд з батьківським, також і материнське обличчя Бога», Який «любить нас любов’ю, безмежно більшою від тієї, яку матір має до своєї дитини». Що би не трапилося, «можемо бути впевненими в тому, що Бог є поруч, співчутливий і готовий зворушитися». Лагідність є «протиотрутою» від страху перед Богом. Почуватися любленими Богом означає «навчитися довіряти Богові».

«Ці та інші думки може поглиблювати богословський пошук, – наголосив Святіший Отець, – щоб запропонувати Церкві “сповнену смаку” теологію, щоб допомогти жити усвідомленою вірою, яка палає любов’ю та надією, щоб спонукати впасти на коліна, коли нас заторкнула й зранила божественна любов. В цьому сенсі лагідність посилається на Страсті. Хрест, у дійсності, є печаттю Божої ніжності, яку черпаємо з Господніх ран. Його рани є вікнами, через які навстіж відкривається Його невидима любов. Його Страсті запрошують нас перетворювати наше кам’яне серце в тілесне, захопитися Богом. А також і людиною з любові до Бога».

Почуватися спроможними любити

У цьому контексті Наступник святого Петра перейшов до останнього аспекту, підкреслюючи, що «коли людина почувається по-справжньому любленою, то відчуває спонуку також любити». З іншого боку, «якщо Бог є безмежною ніжністю, то також і людина, створена на Його образ, здатна бути лагідною.

«Таким чином, лагідність далека від того, щоб применшуватися до сентименталізму, є першим кроком для подолання самодостатності, аби вийти з егоцентризму, що викривлює людську свободу. Божа ніжність допомагає нам зрозуміти, що любов є сенсом життя», – сказав Папа.

Богослов’я, що прямує вперед

На думку Святішого Отця, ці короткі зауваження спрямовують до «богослов’я в дорозі», до такої теології, що виходить з вузьких стежок, «в яких вона, іноді, затиснена», та з динамізмом звертається до Бога, «беручи людину за руку». Таке богослов’я не зосереджується на собі, але спрямоване на служіння спільноті, не вдовольняється повторенням парадигм минулого, але є «втіленим Словом». Бо «Боже слово незмінне», але в кожній епосі змінюється «тіло, яке воно покликане прийняти».