Папа: Ті, хто дав нам життя, завжди заслуговують на вдячність
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан
Якою б не була історія людини, четверта заповідь дає їй орієнтир, який веде до Христа, через Якого проявляється істинний Отець, що дає нам «відродитися з висоти». Про значення четвертої Божої заповіді Папа Франциск роздумував під час загальної аудієнції у середу, 19 вересня 2018 р., продовжуючи цикл повчань про Декалог.
Що означає «шанувати»?
Як зауважив Святіший Отець, мандрівка через Божі заповіді сьогодні привела до четвертої з них, яка говорить про пошану, належну батькам. Що ж означає ця пошана? Слово, використане в єврейському тексті, «вказує на славу, на цінність, а дослівно, на “тягар”, тобто, консистенцію дійсності».
«Це не є питання зовнішніх форм, але істини. Шанувати Бога у Святому Письмі означає визнавати Його дійсність, рахуватися з Його присутністю. Це відображається також і через обряди, але включає, насамперед, надати Богові справедливе місце в своєму житті. Отож, шанувати батька і матір означає визнавати їхню важливість також і шляхом конкретних вчинків, якими виражається жертовність, любов і турбота», – пояснив він.
Заповідь, що вміщає наслідок
Далі Папа звернув увагу на те, що ця заповідь має притаманну їй ознаку: вона вміщає наслідок: «Шануй батька твого й матір твою, як заповідав тобі Господь, Бог твій, щоб довго тобі жити й бути щасливим на землі, що її Господь, Бог твій, дає тобі», – читаємо у Книзі Второзаконня. Отож, пошана до батьків веде до «довгого і щасливого життя», а слово «щастя» у Декалозі «з’являється лише у зв’язці зі стосунками з батьками».
За словами Святішого Отця, ця «багато-тисячорічна мудрість» вказує на те, що людські науки зуміли опрацювати лише століття тому: відбиток дитинства позначає усе життя. «Часто буває, що можемо з легкістю зрозуміти, чи хтось виростав у здоровому та врівноваженому середовищі, – зазначив він. – Але й так само зрозуміти, що людина походить із середовища покинутості та насильства. Наше дитинство є деякою мірою незатертим чорнилом, відображається у смаках, способі життя, навіть якщо дехто намагається ховати рани свого походження».
Заповідь для дітей, а не батьків
«Але четверта заповідь говорить про щось більшого, – вів далі Наступник святого Петра. – Вона не говорить про доброту батьків, не вимагає, аби батьки й матері були досконалими. Вона говорить про вчинок дітей поза заслугами батьків, і каже нам одну надзвичайну та визвольну річ: якщо й не всі батьки бувають добрими й не кожне дитинство є спокійним, всі діти можуть бути щасливими, бо досягнення повноцінного життя та щастя залежить від належної вдячності тим, які привели нас у світ».
Папа зазначив, що ця заповідь може стати «конструктивною» для багатьох молодих людей, що мають за собою історію болю, для всіх тих, які постраждали в молодості. «Чимало святих і дуже багато християн після болючого дитинства прожили світле життя, бо завдяки Ісусові Христові примирилися з життям», – сказав він, наводячи приклад блаженного Нунціо Сулпріціо, що незадовго буде канонізованим, святого Каміло де-Лель, святої Джузепіни Бахіти, що виросла в умовах рабства, блаженного Карло Ньоккі, що був сиротою, та святого Івана Павла ІІ, який в ранньому віці втратив маму.
«Людина, якою б не була історія її походження, отримує з цієї заповіді орієнтир, який веде до Христа: в Ньому, у дійсності, виявляється істинний Отець, Який пропонує нам можливість “відродитися з висоти”. Загадки нашого життя просвічуються, коли відкриваємо, що Бог завжди готує нам життя Своїх дітей, де кожен вчинок – це місія, отримана від Нього», – зауважив Святіший Отець.
Не «чому?», а «для кого?»
За словами Наступника святого Петра, наші рани перетворюються у потенціал, коли ми, завдяки благодаті, відкриваємо, що «справжньою загадкою вже не є “чому?”, але “для кого?”, задля кого все це трапилося зі мною?», «задля якого діла» Бог формував мене такою історією?
«Тут усе перевертається, все стає цінним і конструктивним. Мій досвід, навіть отой сумний і болючий, у світлі любові стає для інших джерелом зцілення. І тоді можемо шанувати своїх батьків зі свободою дорослих дітей та з милосердною відкритістю щодо їхніх обмежень. Шанувати батьків: вони ж дали нам життя! І якщо ти віддалився від своїх батьків, зроби зусилля і повернися, повернися до них», – заохотив Папа, а тоді звернув увагу на те, що серед нас існує звичка говорити погані слова, лаятися, а тому рішуче закликав «ніколи не хулити проти батьків інших людей».
«Зробіть цю внутрішню постанову: від сьогодні і надалі ніколи не лихословитиму чиюсь маму або тата. Вони дали нам життя! Їх не слід лихословити», – наголосив Святіший Отець.
