Папа: Світ потребує оновленого союзу між похилими віком та молоддю

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ - Ватикан

«Маю один чудовий спогад. Коли я був на Філіппінах, люди вітали мене, вигукуючи: “Lolo Kiko!” – “Дідусю Франциску!”. Я щиро радів з того, що вони сприймали мене настільки близьким, немов свого дідуся», – цими словами розпочинається передмова Святішого Отця до книжки «Ділитися мудрістю часу. Діалог з Папою Франциском про великі життєві питання», в якій у діалозі з о. Антоніо Спадаро, ТІ, директором часопису «La Civiltà Cattolica», Наступник святого Петра коментує життєві історії, зібрані шляхом інтерв’ю з похилими віком у понад 30 країнах світу.

Позбавлення голосу і огидний цинізм

Папа Франциск зауважує, що наші суспільства позбавили дідусів і бабусь їхнього голосу, можливості поділитися досвідом, причиною чого є наше бажання усунути «страх перед слабкістю та уразливістю». Слід, натомість, «наново розбудити цивілізоване почуття вдячності, цінування, гостинності, спроможні допомогти літній людині почуватися живою частиною своєї спільноти».

«Відсуваючи дідусів і бабусь набік, позбуваємося можливості увійти в контакт із таємницею того, що дало їм змогу прямувати вперед, пробивати свій шлях у життєвій пригоді», – пише Святіший Отець, додаючи, що з іншого боку, «огидливим буває цинізм похилої віком людини, яка втратила сенс свого свідчення, зневажає молодь і постійно нарікає», бо в цьому випадку «досвід життя вже не передається, перетворюється в безплідну ностальгію».

Запас мудрості нашого суспільства

«Яким же прекрасним, натомість, є заохочення, яке літній людині вдається передати юнакові чи дівчині, що перебувають у пошуках сенсу життя! Такою є місія дідусів і бабусь!» – наголошує Папа, називаючи це «справжнім покликанням». «Похилі віком, – додає він, – є резервуаром мудрості нашого суспільства. Уважність до літніх людей є характерною ознакою цивілізованості».

Як зауважив Святіший Отець, слова дідусів і бабусь є особливими для молоді, та й віра передається завдяки свідченню тих, які зробили її «закваскою свого життя». «Знаю це з особистого досвіду», – підкреслює він, зізнавшись, що досі зберігає в часослові слова своєї бабусі Рози, отримані в день пресвітерських свячень, часто їх перечитуючи «з великою користю» для себе.

Союз між літніми людьми та молоддю

«Вже від якогось часу ношу в своєму серці одну думку. Відчуваю, що Господь хоче, щоби я це сказав: аби виник союз між молодими й літніми. Прийшов час, коли дідусі й бабусі повинні мріяти, тоді молодь матиме видіння», – зазначає Наступник святого Петра, пояснюючи, що до цього його спонукали роздуми над словами зі старозавітної книги пророка Йоіла: «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння».

На думку Папи, ці слова означають, що наше суспільство прямуватиме вперед лише тоді, коли дідусі й бабусі наважаться мріяти, а молодь – пророкувати великі речі. «Якщо хочемо “видіння” майбутнього, дозвольмо, аби дідусі й бабусі розповідали, ділилися з нами своїми снами. Ми потребуємо дідусів і бабусь, що є мрійниками! Лише вони зможуть надихнути молодь бігти вперед з креативністю пророцтва», – пише він, наводячи приклад події Стрітення: старець Симеон і пророчиця Анна мріяли побачити спасіння, й у день, коли Йосиф і Марія принесли Ісуса до храму, щоби сповнити закон, вони розпізнали це Дитя, отримавши «нові внутрішні сили», які уможливили свідчення.

Натомість, відсутність таких людей, спроможних бути як Симеон і Анна, не дозволяє молодим людям мати видіння». Без мрій похилих віком «проекти молодих не мають ні коріння, ні мудрості», особливо в наш час тривоги й непевності. Лише свідчення літніх людей допоможе їм «підвести погляд вгору, щоби розгледіти зорі».

Чого Папа очікує від похилих віком?

У цьому контексті Глава Католицької Церкви почергово звертається з проханням до похилих віком і до молоді. Щодо перших, він зазначає: «Ми, дідусі й бабусі, повинні сформувати хор. Бачу нас, як постійний хор великої духовної святині, де благальна молитва й подячна пісня підтримують спільноту, яка трудиться та змагається на “полі” життя. Але прошу їх також діяти! Мати мужність усіма способами протидіяти “культурі відкинення немов непотребу”, яка нав’язується нам на світовому рівні».

За його словами, саме старіючи, помічаємо «дефекти суспільства, запрограмованого згідно з параметрами ефективності». Отож, своєю вдячністю похилі віком можуть заповнювати «порожнечу невдячності», що нас оточує, та нагадувати молодим людям, «які почуваються героями сьогодення» про те, що «життя без любові є зачерствілим життям». Говорити боязкій молоді, що страх перед майбутнім можна перемогти, а надто закоханих у себе самих вчити, що «більше радості в тому, щоб давати, ніж отримувати», що любов виявляється не лише словами, а ділами.

Заклик до молоді

Молодих людей Святіший Отець заохочує до слухання та близькості з похилими віком та закликає їх не «відправляти своє життя на пенсію», ховаючись у «бюрократичній апатії», де не бракує «пропозицій, позбавлених надії та геройства». Закликає їх підводити погляд до зірок та мати «отой здоровий дух утопії, що спонукає накопичувати енергію для кращого світу».

«Ввіряю цю книгу юнакам і дівчатам, аби з мрій похилих віком вони черпали бачення для кращого майбутнього. Щоби прямувати до майбутнього, потрібне минуле, потрібне глибоке коріння, що допомагає переживати теперішнє та його виклики. Потрібні пам’ять, мужність та здорова утопія. Ось чого мені хотілося б: світу, що стане свідком нових обіймів між молодими й літніми людьми», – підсумовує Папа.